Андрій Голопапа – 18-річний хлопець із Рівненської області. Велику війну зустрів в гуртожитку у Києві.
Каже, що готувався до цього. З однодумцями перевіряв бомбосховища, готував списки на евакуацію. В перший же день пішов до військкомату та потрапив до частини.
«Близько місяця охороняв адміністративні будівлі у Києві. Не було зрозуміло, де ворог. Лякала невизначеність ситуації. Ми були в Києві, як оперативний резерв. З вересня я провів п’ять тижнів на східному фронті. Ситуація була не дуже складною. Нашим завданням була її стабілізація», - каже військовий.
Вже після загострення ситуації, підрозділ Андрія висунувся ближче до дороги, до окупантів залишалось 40 метрів. 25 жовтня у їх табір прилетіла міна в метрі від Андрія.
«Відстояв пост, поїв, пив каву, розмовляв телефоном із мамою... Вона чула вибух, а потім — як турнікет собі накладав», - пригадує хлопець.
Далі Андрія відвезли до медпункту у Дружківці. Потім – реанімація у Дніпрі. Тоді він опинився у Луцьку та думав, що протез поставлять швидко. Але там сказали, що треба робити реампутацію та видаляти коліно.
У середині травня Андрій вже був серед пацієнтів Superhumans Center. Зізнається, що спочатку було боляче та складно. А за тиждень негативні відчуття минули. Зараз він проходить лікування та реабілітацію.
Нещодавно зробив пропозицію своїй коханій. Обручку зробив сам — із гільзи. Вони разом пишуть картини, виставляють їх на благодійний аукціон, а кошти передають на потреби військових.
Після звільнення з армії хлопець планує повернутися до навчання.
