Яворівська районна державна адміністрація продовжує рубрику «Історії, які надихають» - про людей, які навіть у найважчі часи знаходять у собі сили жити, творити та підтримувати інших.
Сьогодні розповідаємо про Олена Горін, яка стала прикладом незламності та любові до життя.
У березні 2022 року вона разом із двома маленькими дітьми була змушена покинути рідний Маріуполь та знайшла прихисток в Новояворівській громаді. Її чоловік залишився захищати місто та потрапив у полон на «Азовсталі». Попереду невідомість, чужа місцевість і важка відповідальність за двох дітей.
Без дому.
Без підтримки.
Лише сила волі та віра, що потрібно рухатися далі.
За професією вона - інспектор пожежної безпеки, але повернутися до фаху не могла. Дітей не було з ким залишити. Тож почала шукати, що вміє найкраще, і згадала про свою давню любов - пряники.
Купила кілька форм, коробочки та стрічки - і почала пекти. Перший вихід на ринок був складним: сором, страх, невпевненість. Люди спершу проходили повз… але згодом купили перший набір, другий - і так вона продала все.
Разом із грошима додому повернулася віра у себе.
Так почався шлях, який виріс у маленьку, але дуже теплу справу «Пряник мрії». Вона працювала ночами, коли діти спали. Пряники стали не лише заробітком - вони стали терапією, способом триматися, поки чоловік був у полоні.
Згодом місцеві майстрині допомагали реалізовувати її вироби, а у краєзнавчому музеї вона провела перший майстер-клас для дітей. Благодійники подарували духовку, а з часом вона змогла придбати власний харчовий принтер - і роботи стали ще креативнішими.
А найбільшим дивом стало те, що після 21 місяця полону її чоловіка повернули додому - 08.02.2024. Він побачив не зламану дружину, а жінку, яка підняла себе й сім’ю та створила свою мрію власними руками.
Сьогодні ця історія - не лише про випічку.
Це історія про силу, про віру, про любов до дітей та про незламність українців, які навіть у темряві знаходять світло.
Підтримати її справу можна тут:
Instagram: @pryanyk_mriyi
Разом - ми сильні.
Разом - ми незламні.
