27-річний Андрій Сарвіра зараз продовжує ідею Леоніда Остальцева "Ветерано Піца" в Дніпрі. "До війни я вчився, жив і працював у Києві, і все було відносно нормально, — розповідає Андрій. — На Майдані був від самого початку. Ходив туди після роботи. Почалася війна, і всі хлопці, з якими я спілкувався, відразу рвонули з добровольчими батальйонами на Схід — захищати нашу з вами Батьківщину. Я тоді звільнитися і поїхати з ними не встиг. Але, думаю, це навіть добре. За кілька тижнів після від'їзду вони зателефонували мені й сказали: "Не квапся, підготуйся. Те, що ти читав у книжках і дивився в фільмах про війну, — це дурниця. Тут убивають, тут смерть, бруд, голод, холод тощо".
З такими ж ентузіастами ми почали тренуватись у тактиці ведення бою, стрільбі. На це пішло кілька місяців. Наприкінці 2014-го я поїхав у Черкаське на базу 93, як доброволець. Спочатку нас було п'ятеро, потім підтяглися ще 20. І ці 25 людей стали основою в формуванні 7-ї роти 93 бригади.
На контракт, як я хотів, мене не оформили, як і після дембеля. У зв'язку з тим, що в мене є судовий розгляд.
Тому я поїхав у Піски — це була наша відправна точка в АТО — як доброволець і волонтер. Волонтерство супроводжувало всю мою військову кар'єру. Привозив волонтерку, коли їздив на судові засідання.
Після того як 2015 року добровольців почали притискати й витісняти з передка, я пішов по п'ятій хвилі мобілізації у 81-шу аеромобільну бригаду, в 5-й БТГР. Там я й прослужив усю свою офіційну службу в ЗСУ. Демобілізувався в свій день народження — 18 липня 2016 року.
Повернувся на цивілку, відпочив кілька тижнів і почав думати, що мені робити далі. Зупинився я в Дніпрі — одружився на дівчині звідти. Сам я родом з Вінниці. Наше поки що недовге спільне життя (рік) дружина мене дуже підтримувала.
Я сидів вдома й вибирав з кількох варіантів — спитися чи піти на будівництво. Я очікував, що після дембеля мене почнуть рвати на частини, мовляв — молодець, воював, зараз тобі дамо круту високооплачувану роботу. Але пропозицій не було. Тільки будівництво. Але я вирішив, що я покінчив з цим ще коли підробляв у підлітковому віці. І зараз у мене вистачає мізків, щоб працювати головою, а не руками.
Почав думати, як пробиватись у цьому новому житті. Усі свої контакти я втратив, пішовши на війну. Тим більше що до цього я працював у Києві, а осів у Дніпрі. Але ще будучи військовослужбовцем 81-ї бригади, коли їхав на суд у Вінницю, я проїжджав через Київ і зайшов у "Ветерано Піца" до Льоні Остальцева. Мені так сподобалася атмосфера й сама піца, що я того ж дня переговорив з Льонею про можливість відкриття такого закладу в Дніпрі за франшизою. Коли піду на дембель.
Льоня тоді сказав, що я поки що — військовослужбовець, і взагалі нічого не розумію ні в піці, ні в організації закладу громадського харчування, ні у веденні такого бізнесу. Тож, мовляв, ти поки що дослужи, наберися досвіду, а там подивимося.
У вересні 2016-го, через майже три місяці після дембеля, Льоня мені подзвонив і запитав, чи готовий я займатися справою. Я відповів, що так. "Що ж, коли знайдеш інвестора, приміщення і так далі, приїдеш до нас на навчання. Допоможемо, чим зможемо", — сказав він.
Почався важкий шлях. Що таке бізнес і ведення власної справи — я не розумів взагалі. Я навіть не знав, з чого почати. Про центри, де навчають людей підприємництву і надають допомогу в їхніх починаннях, я тоді не знав. А з початку й до кінця все робив сам. Вивчав у Інтернеті, що таке піца, громадське харчування, з чого все починається. Повільно, але впевнено почав рухатися до відкриття.
Відкрилися ми в лютому цього року. Через чотири місяці. Насправді було дуже важко. Мало хто вірив, що в мене вийде відкрити "Ветерано піца" без досвіду, знань, підтримки. Вірили й допомагали одиниці. В основному підтримка з'явилася лише за кілька тижнів до дня відкриття.
Я дуже радий, що в мене вийшло. Окрім того, що я запустив цей проект як підприємець, у мене вийшло ще й дати робочі місця таким самим, як я, людям, що перебували в пошуку себе й гідної роботи з гідною оплатою.
Зараз я в основному працюю з хлопцями-атовцями. Є кілька цивільних. Але це пов'язано з тим, що не найшлося атовців, які були б готові посісти їхні місця. Чомусь я думав, що тільки-но оголошу про відкриття "Ветерано Піца" в Дніпрі, до мене відразу посуне потік ветеранів. Але прийшло дуже мало людей. Повернувшись на цивілку, ветерани дуже важко адаптуються до нового для них життя. І це величезна проблема.
До речі, один з напрямків "Ветерано Піца" — це адаптація та реабілітація пацанів і дівчат, які повертаються з війни. Зараз разом з хлопцями з Дніпра, що теж повернулися з війни, я намагаюся рухати цю тему для відкриття нових підприємств, фірм, де атовці даватимуть робочі місця таким самим, як вони. Сподіваюся, спільними зусиллями у нас це вийде.
А з Льонею Остальцевим у нас навіть зав'язалося своєрідне змагання. Якось на вогник до "Ветерано Піци" в Дніпрі зазирнув Петро Порошенко. Наступного дня до Остальцева зайшли Віталій Кличко і Борис Джонсон. Хто наступний?"
