Володимир Воропай: "Якби наперед знав, що зі мною станеться, все одно пішов би на війну"
Для нього війна фактично почалася з появи російських прапорів у рідному місті та сімейної трагедії. «Я не знав, що таке Майдан. Не цікавився, за які цінності там борються люди. Почав прозрівати, коли побачив Межигір’я, золоті батони та дачу колишнього генпрокурора Віктора Пшонки.Остаточно ж мене «дістало», коли побачив російські прапори на підозрілих масовках у Харкові. Раніше не вважав росіян за ворогів, але й ці прапори, й захоплення Криму – це вже було занадто. На жаль, у мене був ще й дуже особистий привід взяти до рук зброю: чоловік моєї сестри був волонтером, майданівцем. Ми схильні вважати, що коли сепаратисти тимчасово захопили владу в Краматорську, його взяли в полон чеченські бойовики. Він зник безвісти».
Зникнення родича-активіста й стало тією самою останньою краплею. Володя пішов у військкомат проситися на війну. Його розподілили в елітний 73-й центр морських спецоперацій.
У одному з боїв підірвався на міні й втратив ногу.Напарник ніс його на собі два кілометри...
Після поранення та кількох операцій його мучив такий страшний біль, що медики не знали, як починати протезування.Перемагаючи біль, почав робити фізичні вправи. «Я лежав на лікарняному ліжку і тренувався з гантелями. Бодай руками, як-небудь, але я займався спортом разом із іншими пораненими з моєї палати".
Після експериментального лікування 70-градусним морозом і тривалої реабілітації він не лише може нормально ходити, але й повернувся до військової служби.
Зараз бере участь у фізичній підготовці особового складу. Приймає нормативи, слідкує за тренажерами, снарядами, обладнанням.
-Хочеться бути на рівні з іншими товаришами: регулярно бігати крос, піднімати штангу, занурюватися із аквалангом, стрибати з парашутом. Не збираюся підлаштовувати своє життя під протез!
Джерело: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=318894551871674&set=gm.304289139982115&type=3&theater
