Про Олександру Безсмертну – старшого лейтенанта, прес-офіцера 36-ї окремої бригади морської піхоти, єдину жінку- офіцера, яка отримала «чорний берет», відомо більш аніж достатньо. До речі, деякі зловтішники, займаючись троллінгом у
соціальних мережах, намагались облити її брудом. Та всі ці нападки для неї, а також для тих, хто особисто знає Олександру, є яскравим підтвердженням добре знаного прислів’я: «Якщо вам плюють у спину – значить ви попереду усіх».
Народившись на Хмельниччині, у багатодітній сім’ї, що жодного відношення не мала до військової служби (мама Марія – медична сестра, батько Володимир Вікторович перевізник), Олександра з дитинства мріяла стати балериною. І аж ніяк не офіцером. У неї була старша сестра та двоє молодших братів-близнюків, які власне й додавали їй клопотів.
Олександра завжди від- чувала відповідальність за них, передусім думала про малечу, при цьому інколи забуваючи про себе. Єдине, у чому ніколи не відмовляла собі – так це у можливості помріяти. Мріяла про машину для батька, про нову сукню для мами, про іграшки для братів та книги для сестри.
Саме ці мрії щодня спонукали Сашу до дії. А ще завжди пам’ятала настанови батька:
«Щоб досягти чогось у житті, потрібно багато працювати!». І вона працювала. Передусім над собою. Загальноосвітня школа, школа мистецтв, спортивна гімнастика, бальні танці… І обов’язково музика!
Золота медаль дозволила Олександрі Безсмертній вступити відразу до трьох вищих навчальних закладів. Але вона свій вибір несподівано для всіх зробила на користь військового вишу.
Говорить, що вихована на загальнолюдських моральних цінностях і патріотизмі, а відтак усвідомлювала, що своїми знаннями та вміннями зможе принести користь Батьківщині саме на військовій стезі.
Роки навчання в Академії стали для Олександри ще однією суворою школою життя. Нині модним вживати термін гендерна рівність. А де її можна перевірити, як не у суто чоловічому колективі? От і Олександра доводила, у першу чергу собі, що вона сильна й витривала. На рівні з юнаками займалась і вогневою, і тактичної, і фізичною підготовками, і з парашутом стрибала, і БМП кермувала. Та не лише фізично і морально загартовувала себе. Вона ніколи не зраджувала музиці – найбільшому захопленню всього свого життя. Саме ця любов привела Олександру до неодноразових перемог у міжнародних конкурсах. Через перемогу 2013 року у міжнародному військово-патріотичному конкурсі в Москві, (де її визнали найкращою серед 28 представників збройних сил інших країн), і розпочалася «атака тролів» уже на старшого лейтенанта Безсмертну. До речі, на цей час Олександра уже протягом 11 місяців захищала Батьківщину. І захищала не сидячи за комп’ютером, а на так званому «нулі»… Але про це згодом. 2016 рік. Україна охоплена полум’ям війни. В Академії прискорений випуск офіцерів. Серед золотих медалістів – лейтенант Олександра Безсмертна. Сповнена рішучості й амбітних цілей, вона знала, що поїде на війну. Хоча насправді війна для неї розпочалась з окупації Криму та кривавих подій на Майдані. Ще тоді, курсантом, вона зрозуміла: прийшла біда і її потрібно захищати.
Розпочала офіцерську службу в одній з частин Військо-Морських Сил. Та за кілька місяців була переведена на посаду прес-офіцера у бригаду морської піхоти. Саме в цьому колективі проявився її сталевий, непоступливий характер і вона стала поки що єдиною жінкою- військовослужбовцем, яка пройшла усі випробовування, аби здобути право носити чорний берет. Олександра разом із бойовими побратимами, кремезними чоловіками, долала багатокілометрову смугу перешкод.
Неймовірні фізичні навантаження не зупинили її. Вона стрибала у рів з багнюкою, несла важку колоду та евакуйовувала «пораненого». Саме так завойовується довіра і повага у морпіхів! А те, що її поважають, зрозуміло одразу. І на запитання: «Чи «охрестили» тебе у підрозділі позивним?», дзвінко розсміявшись, відповіла: «Сказали, що усім вистачає і мого прізвища!».
І тепер, уже після року служби у бойовому підрозділі на передових позиціях, впевнена, що своєю правдою про війну, яку вона щодня записує в окремому журналі, розповідями про захисників України та щоденною роботою разом із цивільними журналістами на «нулі», вона бореться із ворогом…
