«У мене так багато імен…» - замислюється він на прохання представитися. Називається «Богомолом», побратими звертаються до нього «Док», а у колах добровольців його досі пам’ятають під псевдо «Чачунь».
Він із тих, для кого війна стала покликанням і новим сенсом: «18-19 лютого на Майдані мій цивільний одяг згорів – я вирішив, що це знак, у мене немає цивільного життя, відтоді я в формі!» Одесит за походженням, син капітана далекого плавання, він працював сисадміном і був «білим комірцем», а тепер «Богомол» - медик розвідки 24-ї бригади.
Спершу вивчився на санінструктора і навчав інших азам тактичної медицини в ГО «Захист патріотів». Далі був ДУК ПС. Потім - Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова. У певний Богомол момент працював самостійно, підтримуючи бійців 59-ої бригади. По тому підписав контракт. Каже, що після війни не вернеться до мирного життя: «Нас неможна демобілізувати! Я маю лишатися у підрозділі, у казармах, у бойових задачах! Надто відрізняється цей світ від того. Починається ця проблема з синдромами, невідповідність цих світів і розбиває нас».
Медик признається, що під час порятунку перших «300-х» трохи «гальмував», але мав доста фарту - поранення були нетяжкі. «І коли у нас перевалило за 50 успішних евакуацій, і ми у рацію оголосили, що вертаємося на ротацію, ефір «правосеків» зітхнув! Вони були впевнені, що ми заліземо, куди завгодно, витягнемо їх звідки завгодно, і вони почали краще воювати! Інші медичні бригади не можуть зайти у «червону зону». Вони часто набагато крутіші як медики, але не вміють відчувати бій. Нас навчали командос, по 15 років бойового досвіду – два Ірака, три Афгани… Це не зовсім медицина. Точніше, це зовсім не медицина! Ми просто ходимо між розривами!»
Богомол згадує, як «животворно» впливав шеврон ДУК на ворога: «Майстер Йода – був такий медик в «Госпітальєрах»: півтора метри, терапевт, золоті руки, троє дітей… сказав жінці і тещі, що поїхав у Трускавець у відпустку. Коли відбувалося зіткнення, а тоді все було дуже жорско, – Йода біжить вперед, очі вирячені, йому нічого не цікаво, треба негайно вилікувати людину. А ти за ним, хапаєш його за каску, намагаєшся прикрити з автомату – Господи, зупинити його неможливо! Було щонайменше два випадки, коли я би в житті так нахабно не зайшов у бій, якби Йода не біг попереду з криками «де хворий?!». Це свята людина! Він грав на фортепіано в розбитому «Градами» домі, це було шикарно…»
Під час ближнього бою із «іх-там-нєтами» з Мурманська один із них упав до нашого окопу. Поранений ворог мав добру підготовку – переконливу «легенду» і фальшивий паспорт мешканця Запоріжжя. «Він знав, яка бригада стоїть, він правильно все назвав… - згадує парамедик. – Йому почав надавати допомогу Йода, оце маленьке святе створіння, яке мухи не скривдило, і в нього був шеврон «Правого сектора». Той побачив шеврон – став білим, потім червоним… почав заїкатися, заплутався в показах… він «спалився» тільки тому, що побачив шеврон, і в нього в голові зразу ж ця пропаганда, «хлопчики, снігурі», і він себе здав…»
Вдруге Богомол застосував цей прийом під Стахановим, коли полонений був неговіркий: «Я взагалі добра людина, не мучу ані людей, ані тварин! Почепив шеврон «ДУК», сів перед ним і сказав: «Всьо. Назад поєдєш в чємоданє». Він розказав усе. Якби я хотів знати, кого він образив в садочку, він би розказав! Мені не довелося нічого робити!»
Признається, що понад усе на війні дошкуляє бездіяльність і немотивованість: «Я зайшов на війну через добровольців. Якщо було 10 людей, які, скажімо, приїздили на Піски до Барса, було нормально, що за тиждень він сімох відправляв. Людина приходить, бачить це все. Розуміє, що вона не готова. Я сам не знав, чи буду готовий – в мене ніколи не стріляли з таких штук! Людина розуміє, що «не тягне». Каже, що «у мами терміново зламалася нога», і ніхто не ставив це у провину: вона – молодець! Знайшла у собі сили, хай непрямо, але дала сигнал. І ми таким чином відбирали тих, хто хоче. А, коли залишилися ті, хто хочуть, хай навіть мало, ми робили дива!»
Він запевняє, що його недолюблюють за прямоту і чесність, та береться за будь-яку роботу: «Якщо треба тягати мішки –буду тягати. Треба виносити пораненого – буду виносити. Треба заряджати стрічки – буду сидіти і заряджати, настільки ж якісно, наскільки якісно я перев'язую. І цим я будую війну. Такими маленькими діями».
Переглядів: 375
