З ініціативи начальника Яворівської районної державної адміністрації Ярослава Коминського продовжуємо рубрику - Спадщина Яворового краю сторінками минулого.
Відтворюємо послідовність нашої постійної рубрики "Спадщина сторінками минулого".
Чимало відомих особистостей походять з Яворівської землі. Їх внесок високо цінується сьогоденням, тим самим показує свою історичну пам'ять. Отож - каплиця-усипальниця родини Шептицьких.
У селі Прилбичі, що на Яворівщині, народився видатний церковний і громадський діяч, великий меценат української культури Митрополит Андрей. У другій половині ХVІІІ ст. Прилбичі придбав перемишльський єпископ Атаназій Шептицький, і з того часу Прилбичі стають родинним гніздом Шептицьких. 1 жовтня 1861 року у Львові граф Іван Шептицький одружився із Софією Фредро, донькою видатного польського драматурга і поета Олександра Фредра. Софію вважали однією із найяскравіших і найшляхетніших особистостей свого покоління. Від батька вона успадкувала літературний талант. Вчилася малярства у Парижі. Малювала ікони, портрети. Вона була глибоко віруючою, дуже побожною, ревною католичкою. Після одруження подружжя поселилося в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах, де народилося семеро їхніх дітей. Третім у сім’ї 29 липня 1865 року побачив світ Роман, майбутній митрополит Андрей. У Прилбичах пройшло дитинство Романа. В одному з листів із Кракова, де він вчився в гімназії, писав: "Признаюся щиро, без почуття сорому, що якби я залишився навіть на цілі століття у Прилбичах, я не зітхав би ні за чим і не бажав нічого більше…”.
Наприкінці ХІХ ст. граф Іван Шептицький збудував палац. За спогадами дочки Лева Шептицького Анни, в палаці був музей, де містилися портрети родини Шептицьких і Фредрів, близько 30 картин Симона Шеховича, досконалий портрет короля Яна ІІІ Собеського, а головне, малярські роботи матері митрополита - Софії. В архіві зберігалися пергаменти ХVІ ст., теологічні руські літописи, в кованій скрині рукописи і кореспонденція Олександра Фредра. Окремий відділ становили воєнні пам’ятки наполеонівських часів. У музеї були збірки медалей, монет, віденської порцеляни, художнього скла… Музей розграбовано під час Першої світової війни. Бібліотека, яку започаткував граф Іван Шептицький і продовжив комплектувати його син Лев, нараховувала 6000 томів. У 1939 році, з приходом більшовиків, палац розграбовано. В ньому розквартирувалися офіцери із сім’ями.
Графський палац оточував парк, найгарніший у тому краю. Обабіч садиби росли модрини, старі липи, гарний клен, рідкісні рожевоцвіті каштани, оцтове дерево, червоний бук, білий ясен, тюльпанове дерево. Неподалік садиби стояла стара груша, під якою любив відпочивати митрополит Андрей. Зі всіх боків садиби з весни до зими цвіли квіти, серед них троянди, гортензії, півонії. Їх замовляли навіть з Парижа. На літо в сад виставляли пальми, араукарію, розквітлі кактуси. І що ж залишилося від того розкішного саду? Нічого. Лишень два десятки старих каштанів вздовж дороги. Там, де були палац і парк, – невеликий сквер з молодими деревами, а нижче до ставу вже нові забудови. У сквері встановлено камінь з написом про те, що тут була садиба родини Шептицьких. Навпроти через дорогу тепер стоїть новозбудована велична церква-музей митрополита Андрея.
З графських будівель збереглася лише каплиця-усипальниця родини Шептицьких кінця XIX ст. У крипті каплиці встановлено саркофаги батьків митрополита Івана і Софії Шептицьких, їхніх синів Степана і Юрія та близької родини. У 1939 році каплицю обстріляли більшовики. Пошкоджено герб Шептицьких на фасаді. В пошуках скарбів відкрито саркофаги. Каплицю використовували як склад вибухівки. Після війни в усипальниці зберігалися отрутохімікати. Будівля наскрізь просякла неприємним запахом. У 2004 році з ініціативи і за участю патріаршої курії УГКЦ родинну усипальницю повністю відновлено. На фасаді встановили герб, стіни каплиці зсередини покрито тиньком, що вбирає вологу, встановлено плиту, на якій викарбувано імена похованих. У крипті впорядковано саркофаги.
У відновленні каплиці брав участь Володимир Гурський, який постійно опікувався каплицею. Це він знав місце біля ставу, де енкаведисти закопали розстріляних Лева і Ядвігу Шептицьких. За часів німецької окупації там поставили хрест, який з часом пропав. Володимир Гурський у радянські часи таємно поховав останки померлих Шептицьких на сільському кладовищі. Недавно їх перепоховали в могилі біля родинної усипальниці.
Каплиця-усипальниця родини Шептицьких — пам’ятка XIX ст, – збудована для поховань померлих членів родини Шептицьких. Побудована після смерті першого сина Івана та Софії Шептицьких Стефана, котрий помер у 1864 році. Батьки збудували її на околиці села в традиційному тоді неоготичному стилі. Автор проекту цієї каплиці – невідомий. Після смерті другого сина Юрія до каплиці було теж перепоховано і тлінні останки Петра Шептицького (дідуся Митрополита Андрея). Цікавий факт залишив у своїх спогадах Ян К. Шептицький про поховання бабці Митрополита Андрея по маминій лінії. Він пише зокрема: "В Рудках відбувся похорон Софії з Яблоновських Олександрової Фредри, померлої в Прилбичах 02.11.1882 р., а її серце, згідно з її волею, вмуровано в урні в могильній каплиці в Прилбичах”. 07 серпня 1888 року помирає Тереза з Косецьких Шептицька (бабуся по батьковій лінії) і 14 серпня її теж ховають у родинній усипальниці. Відтак у крипті було поховано і батьків Митрополита: у 1904 році – Софію, у 1912 році – Івана, а теж і трьох дітей Леона Шептицького – брата Митрополита Андрея.
Отож, у тиші крипти знайшли свій вічний спочинок наступні особи: Петро Шептицький (1808 - 1843), Тереза Косецька (1808 - 07.08.1888), Софія Шептицька (21.05.1837 - 17.04.1904), Іван Шептицький (1.10.1836 - 13.11.1912), Стефан Шептицький (1.10.1862 - 07.1864), Юрій Шептицький (6.05.1863 - 18.02.1880), Марія із Сапєгів Шептицька (1884 - 1917), Марія Шептицька (1907 - 1922), Петро Шептицький (1909 - 1909).
Щоб уже цілком знищити пам’ять про Шептицьких у Прилбичах, енкаведисти наказали засипати дустом усипальницю рідних митрополита Андрея. Лише кілька років тому її розчистили. Про садибу графів нині нагадують лише старі каштани, липи, верби та акції, які посадили бабуся і мама Митрополита.
Також є свідчення місцевих мешканців, що в графському саду колись стояла чудова каплиця, біля якої сам Митрополит Андрей разом з блаженним Климентієм служили Божественну Літургію. Збереглася світлина, на якій зображений якраз один із таких моментів. Стара каплиця, зі свідчень племінника Митрополита Андрея, була поставлена на руїнах старого дому (згорів під час пожежі у 1915 р.): "На руїнах, порослих кущами і диким виноградом, поміж деревами, що скоро росли, збудували мої батьки ... капличку. Поставили в ній статую Матері Божої з Люрду, збережену ще з часів моєї бабусі Зофії з Фредрів Шептицької, а на підвищенні, де стояла статуя, вмурували табличку з написом, що його уклав сам Митрополит. Після висвячення кілька днів відправляли там мої дядьки Служби Божі...” (Іван Лев граф Шептицький. Церковний календарний альманах. — 1973, — с. 83-97)
Впродовж періоду радянського панування багато церковних споруд було знищено. Так сталося й з цією каплицею. Як розповідають мешканці Прилбич, котрі ще пам’ятають ті часи, каплиця була масивною, тому зруйнувати її було непросто. Для цього потрібно було доброї техніки. Солдат радянської армії відмовився руйнувати каплицю, але місцевий агроном "прийшов на допомогу”. Зруйнована каплиця була вивезена до лісу та кинута в болото. Кажуть, що дехто з прилбичан знає про приблизне місце знаходження цих останків каплиці, але з певних причин так і не хоче про це розказувати. Розповідають, що цей агроном через рік повісився, а пізніше утопився і його син. Люди, звичайно, пов’язують це із зруйнуванням каплиці.
Джерела інформації:
автор фото каплиці-усипальниці родини Шептицьких - Іван Матковський
https://cutt.ly/SBmvNg5
https://cutt.ly/ZBmv2vP
https://cutt.ly/OBmv4rV
https://cutt.ly/qBmbu16
https://cutt.ly/hBmbakC
