Благодатна яворівська земля дала видатного українця Осипа Маковея якого, по праву, називають Галицьким Орфеєм, бо був наділений магічною силою мистецтва - і не лише мистецтва слова, а й музики та малювання. Найбільше проявив себе у Слові, бо як сам жартома казав: "Малювати я не міг навчитися, бо заважала короткозорість і бракувало часу через те, що давав лекції, музики також не міг навчитися, бо бракувало грошей, щоб купити інструмент, і залишилось те, що найменше коштувало: перо, чорнило і папір". I "те, що найменше коштувало" відіграло найбільшу роль у його житті.

У будь-якому разі його голос наприкінці XIX - початку XX століття на сторінках тогочасних газет і журналів звучав потужно, і лейтмотивом було те, що Україна має піднятися з руїни. Як людина був дуже інтелігентним і скромним.

У хаті під соломʼяною стріхою на околиці Яворова 23 серпня 1867 року прийшов на світ Осип Маковей - найстарший син подружжя Степана та Катерини Маковеїв, майбутній письменник, публіцист, педагог, видатна постать літературного і громадсько-культурного життя, якою гордиться не лише Яворівщина, але й вся Галичина та Україна. А "для жителів яворового краю Осип Маковей не просто земляк, він виразник нашого історичного буття, представник славної когорти патріотичного роду, посланець у тих краях, куди його закидала доля..."

Осипа Маковея хрестив отець Йосип Лозинський - видатна постать середини XIX ст. не лише Яворівщини, але й цілої Галичини. У садибі-музеї Осипа Маковея зберігається виписка про хрещення, зроблена рукою отця Лозинського.

Осип Маковей вчився в народній школі в Яворові і вже пас з великою охотою корови та коні та лазив дуже зручно по деревах. Після успішного закінчення яворівської початкової (польської) школи (1874-1879) хлопець став учнем єдиної тоді у Галичині української академічної гімназії у Львові (1879-1887). Серед учнів був незаможним, часто недоїдав. Його батьки не мали можливості матеріально допомогти синові. Осип мусів розраховувати на свої сили. Понад те він організував гурток «Згода» (1884), члени якого займалися переважно просвітництвом: зібрали понад 600 книжок, заснували бібліотеку, на своїх зібраннях виступали з рефератами, читали й обговорювали різні цікаві проблеми; проводили літературні вечори з нагоди ювілеїв письменників і культурних діячів; видавали газети «Молодецька праця», «Зільник молодецьких праць», «Зірка», «Чортик», гумористичне видання «Мишам на сніданок». В них члени гуртка друкували власні твори. За діяльність у гуртку декотрих членів вигнали з гімназії, а Маковея суворо попередили.

У 1886 року у Яворові відкрили забавкарську школу. Школа проіснувала трохи більше десяти років. Осип Маковей якраз жив і творив у той період, коли це мистецтво переживало свій найбільший розвиток, та й сам доклався до збирання етнографічних магеріалів, опублікувавши збірку «Звичаї, обряди і повірʼя святочні в місті Яворові".

У Віденському університеті здобув науковий ступінь. Літературну діяльність Осип Маковей розпочав у студентські роки. Писав ліричні вірші, громадські поезії, сатиричні образки, а згодом нариси, оповідання, новели. У 1899 р. почав працювати викладачем учительської семінарії в Чернівцях, отримав вчений ступінь доктора філософії. Працював директором учительської семінарії і викладав українську літературу у м. Заліщики на Тернопільщині.

Матеріальну скруту Осипа поглибила смерть батька 1889 року. Він був змушений не лише себе утримувати, але і допомагати матері та меншим братам, не покидаючи навчання.

Під час Листопадового зриву 1918 р., який дав початок Західній Українській Народній Неспубліці, Осип Маковей зголосився добровольцем до українського війська. Проте, зважаючи на його вік і професію, йому порадили повернутися до праці в учительській семінарії.

Проживаючи в Заліщиках, Осип Маковей написав ряд оповідань, нарисів, фейлетонів, віршів, поем: «Як Шевченко шукав роботи» (1919), «Кроваве поле» (1921), «Примруженим оком» (1923) та інші.

Він був сином України, і її доля ніколи не була йому байдужою. «У такому контексті й потрібно розуміти творчість письменника. Інтереси українського народу стояли завжди на першому місці у творчості та громадській діяльності митця, за що він зазнав переслідування і гоніння з боку офіційних властей австрійських, польських, за що в радянський час ряд його творів були заборонені.

Осип Маковей – автор багатьох ліричних пісень, частина яких стала народними. Його вірші «Сон», «Ми - гайдамаки», «Там, за лісом», «Марш Заліщицької молоді» та інші покладені на музику місцевими композиторами, їх виконують самодіяльні колективи району.

21 серпня 1925 р. письменник помер. Похований на місцевому кладовищі в м. Заліщики.

До 1939 року українська гімназія у Яворові носила його ім'я. У 1958 році поряд з колишньою гімназією був відкритий пам'ятник Осипові Маковею. У1 992 року в батьківській хаті, де Осип Маковей народився та провів усе своє життя відкрито та освячено меморіальний садибу-музей, де на музейних стендах багато світлин, які зберегла родина і які розповідають про життєвий шлях цієї цікавої і непересічної постаті. Увагу привертають портрети Осипа Маковея, виконані на дереві й оздоблені яворівською різьбою - спеціальною технікою різьби по дереву, яка притаманна цьому краєві і яку не сплутаєш ні з якою іншою. А поряд з музеєм встановлене його погруддя. У 1988 року в місті було створено суспільно-культурне товариство ім. Осипа Маковея, старанням якого у 1990 році на фасаді будівлі місцевої школи-гімназії, де навчався Осип Маковей встановлено меморіальну таблицю, а ім'я письменника повернуто навчальному закладу.

"Працювати, жити для народу треба, мушу!" - і цьому високому завданню був вірний впродовж усього свого життя.

Джерело: https://uinp.gov.ua/.../23/1867-narodyvsya-poet-osyp-makovey

Джерело: «Границі долі Осипа Маковея» Йосип Марухняк Надія Пастернак Камула Львів -2017