Начальник Яворівської РВА Ярослав Коминський розпочинає нову рубрику «Видатні постаті, які творили історію України та Яворового краю»
"Українська нація багато своєю історією та історичними постатями, які зробили великий внесок у розбудову нашої держави. Тому вважаю, що до своєї щотижневої рубрики “Спадщина сторінками минулого” варто додати історії людей, які залишили по собі великий слід в історії України та нашого краю.
Отже, розпочинаю ділитись з вами із видатними постатями Яворового краю в рубриці “Видатні постаті, які творили історію України та Яворового краю”", - говорить Ярослав Коминський
Однією із найславетніших її особистостей є Михайло Вербицький-автора музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна». Уродженцю Лемківщини волею долі судилося значну частину життєвого шляху пов'язати із Яворівщиною. Тут він служив як парохіяльний священик у селах, співпрацював із сестрами - василіанками Яворівського монастиря.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у священичій родині у селі Явірнику Руськім, розташованому неподалік "західного бастіону" українських земель - міста Перемишль.
Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли у XIX столітті активному духовному злету українського суспільства.
Ще за життя Вербицький здобув визнання як талановитий музикант, творець улюблених і добре знаних хорів, солоспівів, популярної театральної музики. Михайла Вербицького високо поціновували чільні діячі української культури, зокрема Іван Франко. А один з найавторитетніших і прославлених митців України композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині".
Михайло Вербицький був справжнім народним композитором, котрий не лише тонко відчував настрої та мрії громадськості, а й умів своєю музикою збуджувати світлі, піднесені почуття. Саме цим пояснюється величезна популярність його творів, і в першу чергу найславетнішого — пісні-хору "Ще не вмерла Україна". Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин.
У 1850 році Михайло Вербицький закінчив духовну семінарію і отримав ієрейські свячення. Першою його парафією стало село Завадів. У 1852-1853 роках був адміністратором церкви св. Параскеви в селі Залужжі. Після того деякий час Стрілки Старосамбірського району, а в 1856 році переїхав до невеликого села Млини Яворівського повіту, сьогодні територія Польщі, де служив Господу на місцевій парафії аж до самої смерті.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.
Церква, яка бачила о. Михайла, збереглася і у селі Завадові. При підготовці до святкування 200-літнього ювілею з дня народження Михайла Вербицького, тут знайшли церковну реєстрову книгу, в якій є записи рукою Михайла Вербицького.
Також у місті Яворові збереглась памʼять про о. Михайла Вербицького. У 17-19 ст тут був монастир сестер-василіанок. Донині збереглися ці добротні приміщення, де проживало майже сто монахинь. Колишній василіянський монастир служить тепер яворівській громаді як районна лікарня. Колись Михайло Вербицький долав 25 кілометрів на конях, часом пішки, з Млинів у Яворів, до сестер-василіянок. Він навчав їх співу й навіть гри на гітарі. Із реліквій, які були в
той час у монастирі, збереглась лише ікона Матері Божої з Дитятком. Сестри її десятиліттями переховували. Мабуть, біля цієї ікони молився отець Михайло Вербицький.
В центрі міста Яворова стоїть пам'ятник великому отцю, де жителі району вшановують пам'ять видатного Михайла Вербицького.
Михайло Вербицький писав «кров’ю свого серця». Він став символом українського національного відродження в Галичині. Наш обов'язок пам'ятати людей, які творили історію.
