Уряд повоєнної Польщі всіма силами намагалося добитися однонаціонального складу своїх громадян. І тому українці не могли залишатися самими собою, зі своїми культурою, мовою і традиціями. Їх, на думку поляків, потрібно було просто асимілювати. Уже в листопаді 1946 з’явилися перші проекти в цьому напрямку. У ЦК Польської об’єднаної робітничої партії (ППР) розглядалася пропозиція про переселення залишків українського населення на так звані «возз’єднані землі». Була розгорнута агресивна пропагандистська кампанія, яка ще більше посилила і до того сильні антиукраїнські настрої в Польщі. Тих українців, які не бажали переселятися в УРСР, польський уряд в 1947 році виводило за межі їхньої батьківщини за допомогою військової сили. Це і був початок військово-поліцейської операції під кодовою назвою «Вісла». Порядку 140-150 тисяч чоловік були розпорошені невеликими групами (щоб швидше асимілювалися) по всій території північної і західної Польщі. За цими сухими цифрами статистики – трагедія сотень тисяч наших співвітчизників …
Саме 29 березня 1947 року було прийнято рішення політбюро ЦК ППР, в якому, зокрема, говорилося: «У рамках акції, репресивної щодо населення українського, постановлено: У швидкому темпі переселити українців і змішані сім’ї на території, що відійшли до Польщі після Другої світової війни від Німеччини, і насамперед у північну Пруссію, не створюючи компактних груп і не ближче ніж 100 км від кордону. Акцію виселення узгодити з урядами Радянського Союзу і Чехословаччини. Термін – 1 тиждень».
Операція «Вісла» розпочалася о 4 годині ранку 28 квітня 1947 року. У ній були задіяні сім дивізій Війська Польського, дивізія Корпуси внутрішньої безпеки, три окремих полку (піхотний, автомобільний і саперний). До неї підключені були також сотні співробітників міліції, служби безпеки та добровільного резерву міліції. Загальна кількість «силовиків» склало 20 тисяч осіб. У цей день дивізії Війська Польського заблокували українські села. Частини прикордонних військ НКВС СРСР перекрили кордон на сході і на півдні країни. Чехословацький кордон також була закрита.
Війська оточили населені пункти. У небі кружляли літаки і скидали листівки. Тим, кого виселяли, давали на збори, як правило, від 2 до 5 годин на укладку найбільш необхідних речей і продовольства. Польська влада поділили українське населення на три категорії: А, В, С. Люди переміщалися під військовим ескортом спочатку на так звані збірні пункти. Першу категорію, як правило, заарештовували на місці. Причина арешту – зв’язок з УПА. Впродовж двох тижнів польські слідчі буквально вибивали з людей визнання і свідчення. Зізналися очікував вирок військового трибуналу, який був створений спеціально на час проведення операції «Вісла». За його рішенням було страчено 173 людини. Тих, кого не вдавалося зламати, відправляли на залізничні станції. Тут формувалися транспорти, що висилаються в транзитні пункти в Любліні та Освенцимі. Важко в це повірити, але це страшне місце стало тимчасовим притулком для українських переселенців. Саме на залізничній станції Освенцим людей з південно-східної Польщі ділили на різні групи. Звідси відправлялися десятки ешелонів з вигнаними силою зі своїх земель українцями. Навіть за неповними даними, в період з 19 травня по 23 червня 1947 р. через Освенцим пройшло 269 транспортів з депортованими українцями.
Тисячі наших співвітчизників, підозрюваних у зв’язках з УПА, потрапили до концентраційного табору в Явожні. В основному це була українська інтелігенція. В результаті мук, недоїдання і хвороб в таборі загинуло понад 160 осіб.
Значно важче піддавалися переселенню українці, які жили в містах. У Кракові влада влаштувала засідку в греко-католицькій церкві Святого Норберта. Коли по неділях вранці парафіяни входили туди, їх вже чекали співробітники служби безпеки. За даними генерального штабу Війська Польського, в період операції «Вісла» було виселено 140 575 українців і членів змішаних сімей з 22 повітів і воєводств. А розселили їх на території 71 повіту дев’яти північно-західних воєводств. Вигнанців в рамках операції «Вісла» видавали кольорові посвідчення, щоб їх можна було відрізнити від поселенців-поляків. На українців поширювалися різного роду обмеження, їм заборонялося залишати місце проживання без дозволу служби безпеки. Такими методами польські власті намагалися асимілювати переселенців в новому польському середовищі. Заборонялося навіть вживання слова «українець». Інтелігенцію намагалися всіляко ізолювати від основної маси людей і розселяли окремо і далеко від громад.
Масові депортації тривали з квітня по липень 1947 року. Пізніше вже тільки «дочищали» територію. Останнім трагічним акордом операції «Вісла» стало виселення в січні 1950 р. лемківських родин з чотирьох сіл поблизу Щавниці. В результаті переселенцям дісталися найбільш розорені господарства, а деяким і зовсім не вистачило землі. Незважаючи на категоричну заборону влади, частина українців намагалася повернутися додому. З-під Олиптина і Легниці поверталися на рідну землю на возах і навіть пішки. Закінчувалося це повторної депортацією.
Слід зазначити, що однією з цілей операції «Вісла» була ліквідація українського збройного підпілля, і насамперед Української повстанської армії (УПА). УПА, в свою чергу, перешкоджала масового виселення українців зі Східної Польщі. У польських властей не було сумніву в тому, що певна частина українського населення підтримувала збройне підпілля. Безсумнівно також, що якась частина людей просто змушена була це робити. Жорстокості і звірств обох ворогуючих сторін виправдання немає, а гасла і благородні цілі не можуть виправдати того, що відбувалося в той час.
Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/history/druga-svitova-vijna/operatsiya-visla/
Джерело: https://we.org.ua/history/druga-svitova-vijna/operatsiya-visla/
