Владислав Кураленко
39-річний Владислав повернувся з війни у березні 2015-го. У мирний час працював начальником відділу продажів в одній з найбільших компаній в Дніпропетровську.
"Але звільнився я ще в грудні 2013 року, - розповідає Владислав. - Коли був заклик вийти на Майдан, не зміг залишитися удома перед телевізором. Узяв рюкзак і поїхав. Після повернення в Дніпро в "Фонді оборони країни" разом з Владиславом Сологубом будував блокпости навколо міста, боровся з паростками сепаратизму. А влітку 2014-го пішов з ДУК ПС.
Мої перші бої - Карловка, потім з легендарною 93-ою робили зачистку Пісок, аеропорт, знову Піски.
Повернувшись додому, як це часто буває, почав "соціалізуватися", розповідаючи друзям під горілочку-оселедчик, як було "там". Досоціалізувався до такої міри, що пора вже було лікуватися.
Якось займався я "справжньою чоловічою справою" - лежав на дивані і дивився телевізор, краєм ока спостерігаючи, як дружина кропітка над своїм хобі - вишиває бісером. І несподівано зацікавився. Спробував - вийшло.
Спочатку це було хобі. Вишивали картини, ікони, різні аксесуари для друзів. За порадою друзів стали викладати фото наших робіт у Фейсбук. Поступово це перейшло в невеликий бізнес - сімейну вишивальну майстерню "Вишивка для доброї справи".
Продаємо вишиті бісером вироби, а також все, що треба для рукоділля. Наші роботи купують як в Україні, так і за кордоном. Заробляємо не те щоб багато. Але "на поїсти і навіть видужати" хапає. Частину доходів віддаємо на добродійність.
Хочу сказати хлопцям: важливо не залишатися наодинці зі своєю проблемою. Ми такі ж прості люди, як і все тут: зірок з неба не хапали і гір не згортали. Хтось пішов на війну, тому що призвали. Хтось - на заклик душі. Нам довелося захищати свою батьківщину, свої доми. Слава богу, ми повернулися додому живими. Хтось поламаний, але усе це лікується.
Не замикайтеся в собі, спілкуйтеся, створюйте клуби за інтересами. Дружинам хочу сказати: спасибі, що ви нас чекали, коли ми були там, переживали, допомагали. І спасибі вам, що не залишаєте нас тут, коли ми приходимо і, як я це називаю, починаємо "соціалізуватися".
