Сергій Романовський — 26-річний інвестор, підприємець, науковий співробітник Наукового центру, співзасновник проекту "Ігри Героїв", учасник проекту "Пeрeможці", люблячий батько та чоловік. 2014-го він втратив у бою праву ногу, але це не завадило йому залишатися активним, займатися кросфітом і триатлоном. Наприкінці серпня 2017-го соцмережі облетіло відео, на якому спільно з десантниками Сергій здійснив свою мрію — виконав 75-й стрибок із парашутом, на воду. Закрив три чверті від сотні, стовідсоткового відновлення, як він каже.
А ось у школі Сергій був хуліганом. "Я був дуже поганим учнем, — розповідає ветеран. — Приводів до директора було, мабуть, стільки ж, скільки і в дитячу кімнату міліції. Батько сказав: "Усе. Будеш військовим". І з Одеської області я поїхав вступати до Львова, у Національну академію сухопутних військ.
Батько дуже просив учитися добре. І я закінчив академію з золотою медаллю. Нагородили мене відправкою у 80-ту аеромобільну бригаду десантників. 2014 р. я зустрів уже на посаді командира роти. Мені було 23 роки. А в роту ми набрали 90 мобілізованих 35—55 років.
Поїхали в зону АТО. Восени 2014-го розпочалися дуже активні бойові дії. Я отримав поранення. Потрапив у Київський військовий шпиталь, де мені намагалися врятувати частини тіла. Щось вийшло, щось — ні. Ампутували ногу. І настав такий момент, коли я не знав, що робити далі. Ти будуєш собі плани на все життя, хоча б мінімально. Якщо вже я вибрав професію військового, то мріяв стати генералом. А тут усе обірвалося в один момент. У мене тримісячна дитина, дружина. А я — людина з інвалідністю, без ноги. Без роботи, без армії. Не знаю, куди себе подіти.
Моя академія запропонувала мені викладати молодим курсантам, майбутнім офіцерам. Я погодився. Зайнявся науковою працею, почав писати кандидатську з філософії. А потім прийшов момент, коли мені стало мало й захотілося чогось більшого.
Для цього необхідно було пройти повну реабілітацію. Не тільки психологічну, а й фізичну. Чого я не міг робити без ноги? Не міг бігати і стрибати з парашутом.
Я зразу почав із максимуму — намагатися бігати. Виходило кепсько. Побачивши моє велике бажання, друзі з Києва зв'язалися з Володимиром Кличком, і він оплатив перший тоді в Україні спортивний протез, завдяки якому я тепер можу бігати.
Почав їздити велосипедом, плавати. Навесні планую поїхати в Туреччину на змагання з триатлону Ironman: 4 км — заплив, 180 км — велосипедом і 42 км — марафон.
Далі ми з хлопцями розпочали проект "Ігри Героїв". Його проводили вже в багатьох містах України. Змагання з кросфіту — це інтенсивні фізичні навантаження. Це дуже видовищно, динамічно, коли ти бачиш, як візочники, хлопці без рук, без ніг, піднімаються по 10-метровому канату, спускаються вниз, а потім ще штовхають гирі.
Потім був Соціальний мультимедійний проект "Переможці", заснований Соломією Вітвіцькою. Мета— збір коштів на розвиток вітчизняного протезування та навчання нових фахівців. Це — моя громадська діяльність.
Однак мені знову стало мало. І я створив шиншилову ферму. Разом із батьком, який перебуває в Одеській області, ми закупили матеріали для кліток і побудували їх на 200 шиншил. У перші три місяці половина їх здохла. Але за півроку кількість збільшилася до 300.
Цим безпосередньо займаються батько та мій брат. У мене є своя функція в бізнесі, але час залишається.
Знайшов мене хлопець, у якого було 40 га землі, що дісталися від батька. Колись там було фермерське господарство. Ми вирішили вкласти туди гроші. За три місяці знайшли близько півмільйона гривень і засіяли всі 40 гектарів соєю. Зараз її збираємо й рухатимемося далі. Є плани з розвитку на 10—15 років. На цій же землі навесні ми вирішили посадити яблуневий сад. Це малотрудовитратна, але дуже дорога справа. Треба знову роздобувати гроші, і дещо вже вдалося роздобути.
Не шукайте відмовок, шукайте можливості. Кожен має знайомих, друзів, родичів, у яких є або був свій бізнес. Вони можуть підказати, допомогти чи вкластися разом із вами. Свою нішу можна знайти завжди. Шукайте свій блакитний океан — і будьте щасливі!"
Джерело:https://dt.ua/SOCIUM/zahopleni-zhittyam-istoriyi-uspihu-veteraniv-ato-lviv-259074_.html
