Він за освітою – програміст і вчитель інформатики. Служив у мехбаті 17-ї танкової бригади. Три хвилі мобілізації добивався, щоб піти на фронт. Пустили аж на четверту.
"Після демобілізації у мене було відчуття недовиконання чогось, – пригадує. – Повернувся і подумав: "Як зараз чогось не зроблю – потім буде пізно". Через декілька років можна більше працювати на себе, на гаманець. Ситуація в країні складна, але вона дає можливості. Втратити шанс – це програти".
Дмитро зрозумів, що хоче втілювати зміни, а не ініціювати їх:
"Держслужбовці нам пояснювали, що багато чудових ініціатив просто саботуються на місцях чиновниками, які просто не хочуть робити свою роботу. Я можу зайнятися таким напрямком і байдуже, в яке управління йти".
Наразі родина Дмитра не знає, що він планує стати держслужбовцем, де зарплата далека від тієї, яку отримують програмісти.
"Дружина почала здогадуватись, бо я попросив в неї довідку про її доходи", – сміється.
І додає: остаточно переконався, що таки хоче працювати чиновником тоді, коли пройшов детектор брехні.
"Виявилось, що я йду з чистими думками!", – задоволено усміхається Дмитро.
