13 жовтня, напередодні свята Покрови та Дня захисника України, біля храму Покрови Пресвятої Богородиці м. Яворова, перед центральним КПП військової частини урочисто відкрили пам’ятний меморіал бійцям 24 бригади імені короля Данила, які загинули в російсько-українській війні.
119 військовослужбовців втратила королівська бригада. Хто вони, якими були? Про декого, зокрема про мешканців Яворівщини, ми розповідали на сторінках часопису. Слухаючи спогади рідних, друзів, товаришів по зброї, командирів, розумієш, що Україна втратила своїх кращих синів.
Якби не війна, Сергій Побережник цьогоріч у серпні відсвяткував би своє 36-ліття у колі великої родини. Цього дня рідна сестра Тетяна поширила у ФБ допис у пам'ять про брата: «Життя людини подібне до іскри, яка вилетіла з багаття, спалахнула на одну мить і одразу ж згасла... Потрібно цінувати кожну хвилину, кожну мить, аби потім не жалкувати про те, що не встиг чи не зміг зробити». Саме так ще у 10 класі писав у своєму творі мій брат Сергій Побережник, якому сьогодні виповнилося б 36... Це людина, яка є прикладом щирої синівської любові та поваги до батьків, найуважнішим, люблячим чоловіком, батьком і братом, мудрим і розумним, справедливим другом, співчутливим і милосердним до знедолених. Нам дуже тебе не вистачає. Любимо...Сумуємо...»
Сергій Побережник мав дві вищі освіти. Працював начальником відділу персоналу Чернівецької митниці. До війська був мобілізований у серпні 2014 р. Він не встиг повоювати солдатом і двох місяців. Був командиром мінометного розрахунку 3-го батальйону. 13 жовтня у с. Трьохізбенка під час виконання бойового завдання військовики 24 бригади натрапили на встановлені диверсійно-розвідувальними групами розтяжки з гранатами. Унаслідок вибухової травми загинули солдати 32-річний Сергій Побережник і 41-річний Валерій Чухрай.
12 вересня 2014 р. на своїй сторінці у Фейсбук Сергій Побережник поширив вірш: «Ми вистоїмо - у нас Воля, її не візьме автомат, ми вам не здамося без бою». А 4 жовтня, неподалік Старобільська, на передовій, на телефон зняв схід сонця і підписав фото: «У всьому треба шукати позитив». До Вічності йому залишалося кілька таких світанків...
На відкриття меморіалу пам’яті бійцям 24 бригади до Яворова з Чернівців приїхали дружина Сергія Побережника Світлана і сестра Тетяна. Саме цього дня – 13 жовтня минуло чотири роки, як не стало Сергія. Але час не притамовує пекучого болю, не стишує сліз. Так з болем і сльозами вони розповідали про свого найдорожчого чоловіка, брата:
- Сергій залишив цивільне життя, у якому було практично все: посада, статус, визнання, велика любляча родина. Він не тікав, не ховався, не відкуповувався. Пришла повістка, з’явився у військкомат. Тихенько зібрався, нам нічого не говорив до самого від’їзду, а батьки навіть не знали. Сергій так відповів нам: «Що я скажу своєму синові, коли він підросте і запитає мене, де я був, коли була війна? Що я тікав, ховався?..» Він таким був у житті: людиною честі й благородства. Змалечку був патріотом. В Ютубі є відео, де його однокурсниця - староста юридичного факультету Чернівецького університету згадує, що Сергій вітався словами «Слава Україні!» уже тоді, коли таке вітання ще не було розповсюджене серед студентів. Уже тоді у нього був цей дух, який сьогодні лише пробуджується у людей. Не йти на війну - це не про нього. У нього було завищене почуття відповідальності перед Батьківщиною, перед українцями.
- З початком Революції Гідності Сергій вважав за обов’язок підтримувати людей, які повстали проти тодішнього владного режиму. Він дуже переживав, що з його графіком роботи не зможе їхати на київський Майдан, тож вважав можливим побувати там хіба що під час відпустки – на це налаштовував і своїх підлеглих. А щовихідних ми разом з дітьми обов’язково виходили на наш чернівецький майдан, - розповідає дружина Світлана.
В одному з інтерв’ю вона згадує свого чоловіка і так: «Жодних вихідних ми не залишалися вдома. Їздили до батьків або в гори. Я навіть запитувала у чоловіка, коли можна буде відпочити від мандрівок. Він жартував: «На пенсію вийдеш - відпочинеш». Діти любили такі подорожі й звикли до них. Коли довго ніде не їздили, питали, коли буде наступна подорож і збирали наплічники».
-У вересні ми приїздили до нього сюди на Яворівщину, коли він проходив навчання на полігоні. Тоді бачилися з ним востаннє, - каже сестра Тетяна.
24 червня 2014 р. неподалік Слов’янська, в районі гори Карачун російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу був збитий вертоліт армійської авіації Мі-8МТ, який вибухнув і впав поблизу с. Новоселівка (тоді Красноармійське), почалася пожежа з детонуванням боєкомплекту. Всі 9 чоловік, які були на борту, загинули: командир екіпажу, борттехнік, штурман, двоє спецпризначенців 3-го Кіровоградського полку та четверо співробітників СБУ, серед яких був 27-річний чернівчанин старший лейтенант Олександр Петрищук. Ідентифікацію загиблих проводили за експертизою ДНК. Олександр Петрищук був похований 5 вересня на Алеї Слави на Центральному кладовищі м. Чернівці.
- Наш Сергій переживав за кожного. Усе пропускав через себе, - продовжує Тетяна, - загибель цього хлопчини його вразила дуже сильно. Він говорив: «Що ж це робиться? Чому гинуть такі молоді? Коли це закінчиться?» Мій брат тоді навіть подумати не міг, що його могила буде поряд з могилою Олександра Петрищука на Алеї Слави? Коли наш Сергійко загинув, ми дітям – 10-річній донечці і 5-річному синочку – спочатку не говорили правди. І я собі пригадую, як Сергія вже везли додому хоронити і задзвонив телефон, а малий Макарчик каже до Світлани: «Мамо, то, напевне, тато дзвонить?» Це так гірко було слухати, як синочок чекав татового дзвінка!»
І дружина Світлана досі не може повірити, що Сергія немає, та зізнається: «Коли звично стукотить ліфт, я чекаю, що чоловік ось-ось відкриє двері й зайде до квартири».
Указом Президента України від 22 січня 2015 року Сергій Побережник нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У жовтні 2015-го на будинку на вул. Героїв Майдану, де він проживав у Чернівцях, відкрито меморіальну дошку.
