Лише наприкінці минулого століття, після здобуття Україною державного суверенітету, коли для широкої громадськості після десятиліть замовчування та перекручування фактів і подій нашої драматичної історії відкрились так звані «спецхрани» бібліотек і архівів, стало можливим у повен голос на загальнодержавному і світовому рівнях говорити про одну із найстрашніших трагедій України та й усього людства, - Голодомор 1932-1933 років, - справжню Голгофу українського народу, його у віках незагоєну рану.
Цю трагедію українського народу слід розглядати окремою сторінкою нашої історії. На своєму шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань, однак усе, що випало на його долю у той час, затьмарило своїм жахом навіть воєнне лихоліття. Спланований і реалізований комуністичним режимом голодомор та масові політичні репресії поставили під знак запитання саме існування нації.
Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі що голодує України, репресій незгодних сталінський режим створив для українців умови, несумісні із життям.
Такі дії влади є злочином і відповідають визначенню геноциду у Ковенції ООН від 9 грудня 1948 року.
На цій основі 28 листопада 2006 року Верховна Рада України за ініціативи Президента України Ющенка прийняла Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом Українського народу.
Голодомор став національною катастрофою, тільки протягом 1932-1933 років загинула п’ята частина сільського населення України. За різними оцінками Голодомор забрав від семи до десяти мільйонів українців.
У загальнонаціональний рух за відновлення історичної правди внесли свою лепту і архівісти Державного архіву Львівської області, оприлюднивши виявлені документи, що зберігаються у фондах архіву.
Те, що відбувалося в Україні у 1932-1933 роках не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП (б) У і протоколах політбюро ЦК КП (б) У цього періоду слово «голод» не згадується.
Основу вивчених і опрацьованих матеріалів в Державному архіві Львівської області складають часописи, які у 1932-1934 роках виходили у Львові, зокрема «Діло», «Нова зоря», листування польських державних установ, письмові спогади очевидців Голодомору та ін.
Минулого не повернути, мертвих не воскресити. Але знати історію, щоб робити з неї висновки, запобігати трагедіям у майбутньому - наш громадський обов’язок. Про це з глибини століть волають архівні документи. Правду потрібно шукати, а пам’ять шанувати.
В суботу 25 листопада, коли на вулицях стемніє необхідно засвітити і поставити свічки на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників. Ці вогники зігріють душі загиблих . Це знак нашої пам’яті . Це світло очищення задля нашого майбутнього.
Начальник архівного відділу Яворівської
районної державної адміністрації А.В. Адамчук
