Присутні поклали квіти та запалили лампадки на її могилі на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища та спільно провели екуменічну панахиду.
Напередодні, 25 жовтня, виповнюється 17 років від дня смерті членкині Організації українських націоналістів, громадської діячки та поетеси Ірини Сеник. До вшанування її пам’яті долучилися представники обласної та місцевої влади, духовенство, науковці та громадськість. Присутні поклали квіти та запалили лампадки на могилі Ірини Сеник на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища. Опісля провели екуменічну панахиду.
«Згадуючи пані Ірину Сеник, ми вшановуємо всіх, хто, як і вона, подолав страх і став на шлях боротьби за волю України. Завдяки пані Ірині про наш Борислав дізнався світ, проте її серце завжди належало Львову, до якого вона так прагнула повернутися. Сьогодні вона спочиває тут, поруч зі своїми побратимами та посестрами, нагадуючи кожному з нас справжню ціну свободи», – зазначив друг Ірини Сеник, директор Історико-краєзнавчого музею міста Борислава Андрій Спас.
Нагадаємо, з нагоди 100-річчя від дня народження 10 лютого цього року Львівська обласна рада проголосила 2026 рік Роком Ірини Сеник.
Довідково
Ірина Сеник народилася 8 червня 1926 року у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво Організації українських націоналістів, а у 1941 році стала членкинею ОУН та зв’язковою Крайового проводу під псевдонімом «Леся».
У 1945 році НКВД заарештувало Ірину Сеник. У 1946-му її засудили до 10 років позбавлення волі. Покарання вона відбувала в Іркутській тюрмі, після чого ще 13 років перебувала на засланні у Кемеровській області СРСР.
Повернувшись в Україну у 1968 році, Ірина Сеник не мала права проживати у Львові та області, тому працювала медсестрою в Івано-Франківську. Там вона долучилася до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів.
У 1973 році її вдруге засудили за політичні переконання — до шести років позбавлення волі. Покарання відбувала у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії, після чого ще п’ять років перебувала на засланні в Казахстані. Загалом Ірина Сеник провела 34 роки в тюрмах, концтаборах і на засланні.
У 1979 році вона увійшла до Української Гельсінської групи. Після повернення в Україну у 1983 році оселилася в Бориславі, де активно займалася громадською діяльністю, очолила Бориславське відділення «Союзу Українок», була однією із засновниць Товариства української мови та Української Гельсінської спілки в Бориславі.
Ірина Сеник також була поетесою та художницею прикладного мистецтва. Серед її відомих видань – «Сувій полотна», «Біла айстра любови», «Загратована юність», «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини», «Метелики спогадів. Спогади і взори до вишивання», а також спільна збірка «Нездоланний дух».
Померла Ірина Сеник 25 жовтня 2009 року. Похована на Личаківському кладовищі у Львові.
