Українка розповіла про заробітчанство в Італії без прикрас

Понад мільйон українців, за офіційними даними, протягом останніх 12 місяців їздили за кордон з метою короткострокового працевлаштування – аналітичний центр CEDOS

Доглядальниці, продавчині, швачки та сортувальниці – такі зараз найпоширеніші професії серед українських заробітчанок. За даними італійського Інституту соціоекономічних досліджень CENSIS, більшість обирає роботу доглядальниці, тому що на них в Італії є підвищений попит. Вони допомагають літнім людям поратись по господарству, доглядають за ними та стежать за їхнім здоров’ям. Таку професію обрала і 39-річна Оксана, яка ще 9 років тому вперше виїхала на заробітки в Італію. Вона розповіла Радіо Свобода про те, що її змусило поїхати на заробітки, якою ціною вона перетнула український кордон, за чим сумує найбільше, а також про те, наскільки важко адаптуватись в італійські реалії українкам.

Я навіть не думала їхати. Я нерішуча людина, сама б ніколи не поїхала. Одного разу до нас приїхала сваха, яка вже їздила до Італії на заробітки. Саме тими днями у мене помер мій чоловік Саша. Сваха була на похороні, каже мені: «Оксано, що ти тут будеш робити? Їдь зі мною до Італії: і грошей заробиш, щоб будинок добудувати, і господарство дуже велике в тебе, сама не впораєшся». Після цих слів я почала задумуватися над поїздкою на заробітки. Дійсно, коли Саша був живий, він і по господарству майже все сам робив, і будинок будував, і забезпечував нас повністю. А зараз я залишилась сама. Ніби на роздоріжжі, без мрій і сподівань, без коханої людини. Потім вона мені неодноразово телефонувала і наголошувала, що потрібно змінити обстановку й спробувати іншого життя.

Мама казала то їдь, то не їдь, Бог знає, куди мене там завезуть і що я робитиму. Декілька днів вагань все ж таки довели до кінцевої відповіді: я їду! Мама дуже хвилювалась за мене, а з іншого боку, дуже раділа, що зможу побачити щось нове і спробувати пожити по-іншому. Материнське серце дуже раниме, звісно, звістка, що дочка їде, невідомо на який термін, не дуже її «гріла». Але що робити, таке життя, важке і суперечливе...

«Продала все господарство заради поїздки»

– Коли я їхала, продала все господарство і ще трохи позичила. Я заплатила чернівецьким перевізникам 2000 євро за фальшиві документи, трансфер до Італії та гарантоване працевлаштування. Це був 2007 рік, тоді це була величезна сума, але чого не зробиш заради свого кращого життя та своєї родини. Багато дівчат набрали кредитів, і спочатку декілька місяців відпрацьовували саму суму, згодом ще й відсотки.

«Знепритомніла на роботі. Лікуватись не може, бо вона тут нелегально»

У нас є тьотя Аня, щоб не депортували з кордону, летіла літаком. Вона сховала свій закордонний паспорт, пішла в поліцію, сказала, що у неї вкрали паспорт, вони їй видали тимчасовий паспорт. З ним вона прибула до України

– У нас є тьотя Аня, вона приїхала два роки тому з Чорткова, що на Тернопільщині. Вона часто змінювала роботу, постійного місця праці не було. Коли українки їздили додому на свята, весілля чи дні народження, вона їх підміняла на роботі. І вона казала: «Боже, дівчата, у когось робота ще більш-менш нормальна, а деякі виконують роль рабів, інакше це не назвеш». Після цих заробітків у неї розпочались часті головні болі. Вона звернулась у лікарню, пройшла променеву діагностику, і в неї виявили пухлину в голові. Але продовжувала працювати, бо гроші треба. Одного разу знепритомніла на роботі, і слава Богу, бо якби роботодавці побачили, то вона втратила б роботу. Лікуватись піти не може, бо потрібні документи, а вона тут нелегально. Вирішила поїхати додому лікуватись, теж без документів. Щоб не депортували з кордону, летіла літаком. Вона сховала свій закордонний паспорт, пішла в поліцію, сказала, що у неї вкрали паспорт, вони їй видали тимчасовий паспорт. З ним вона прибула до України. Потім через «западенських» хлопців зробила нові документи, правда, я не знаю, як вони це роблять. Полікувалась трохи в Україні, і повернулась на роботу до Італії. Я ходила в міграційний центр, питала, чи можуть її полікувати, вони сказали, що якби вона приїхала як туристка і тут би з нею це трапилось, то її б полікували. А так ніхто не хоче допомагати нелегалам. Навіть з такими долями.

 «Знайому збив автомобіль. Документи не всі легальні, тому її відмовляються лікувати»

– Нещодавно моя знайома Оля, заробітчанка з Волині, трохи старша за мою маму (їй 54), їхала на велосипеді додому з роботи, її збив автомобіль. До сих пір не знайшли, хто це зробив. Притому, що це досить жива вулиця, і було декілька свідків. Водії просто не дивляться на дорогу, дороги тут вузькі між будинками. Правоохоронці казали, що водій відкрив двері в машині під час їзди, якими і зачепив українку. Зараз вона проходить важку реабілітацію, документи не всі легальні, тому її відмовляються лікувати. Лікарі констатували забій голови, великі гематоми, струс мозку. Не знаю, як все буде, вона ледве говорить. Родичам дорого їхати сюди, за нею доглядає дочка діда, якого вона доглядала. Також підтримують українські дівчата та жінки, чергуємо, бо в кожної є робота.

«Дуже велика конкуренція»

– Пригадую, коли я здавала мовний тест на знання італійської мови, то зі мною в аудиторії були переважно чоловіки азіатської та африканської зовнішності. Зараз тут конкуренція на ринку праці дуже велика, тому італійці ставлять розцінки на оплату праці щонайменшу. Йдучи вулицею, важко зустріти корінних жителів, більшість – мігранти. Якщо раніше доглядальниця отримувала 900 євро за місяць, то зараз ціна впала до 600.

«Щоб зекономити, українки ходять пішки кілометри»

– Наші жінки, щоб зекономити гроші, ідуть пішки до церкви чи до супермаркету, навіть якщо дистанція декілька кілометрів. Вони не куплять квиток, вони не куплять морозиво – економлять на всьому, щоб допомогти сім’ї в Україні.

«Хочеться вже додому»

– Незважаючи на комфорт європейського життя, все ж таки хочу додому. Дуже сумую за своїми рідними та й взагалі за рідним краєм. Коли приїжджаю на Україну, серце ніби повертається у своє звичне положення, душа знаходить розраду. Мрію нарешті повернутися додому, позбутися статусу «трудової мігрантки» і знайти достойну роботу вдома. Сподіваюсь, що ці мрії колись здійсняться, а поки я знову пакую валізи до Італії, у пошуках кращого життя або ж розради...

https://antikor.com.ua/articles/106693-ukrajinka_rozpovila_pro_zarobitchanstvo_v_italiji_bez_prikras

Переглядів: 93