Делікатна проблема сьогодення. Це стосується кожного.

Шалений ритм життя накладає відбиток на все. У боротьбі за виживання останніми роками люди більше уваги  приділяють розв’язанню матеріальних проблем. Поспішаючи, не завжди звертають увагу на тон розмови і слова, що вживають. Майже не дивуємося, коли з екрана телевізора або з театральної сцени чи трибуни Верховної Ради злітають «перли», які дітям слухати не дозволяють. Але вони чують. Повторюють, як папуги. Прислухайтеся до розмови учнів навіть початкової школи. Та-а-ке почуєте. Хоч як прикро, та стало звичним, що хлопці з дівчатами розмовляють, вживаючи нецензурну лексику. Суспільство дозволило опустити культурну планку. А мова, як відомо, — обличчя людини. Нещодавно соціологи придивилися до нього пильніше. Що  побачили?

Якщо на сторожі поставити закон

Тема делікатна. Здається, нічого нового дослідники відкрити не могли. Але, за словами керівника проекту Євгена Копатька, спробували подивитися на суспільство не з  політичної точки зору. При цьому намагалися з’ясувати: нецензурщина — безкультур’я чи частина культури? Так, дев’ять із десяти жителів України знають ненормативну лексику. Але  соціолог упевнено прокоментував: не всі захотіли визнати свою обізнаність.

Найсумніше те, що серед місць, де звучать нецензурні слова, — сім’я. Виходить, батьки не соромляться дітей і… пропонують наслідувати свій приклад.

Мабуть, ми дійшли до тієї межі, коли безкультур’я стає  нормою поведінки, а отже,  й сприймається частиною суспільства як звичне явище. Свідчить про це відповідь на запитання: «Чи вживаєте ви  нецензурні слова?» Половина  респондентів дала позитивну відповідь. Додаймо  до них тих, хто не зізнався.

Частина опитуваних, думається, злукавила, відповівши, що  вживає такі слова у виняткових ситуаціях. Варто пройтися вулицею або базаром, проїхати в громадському транспорті — і статистику можна коригувати.

Чому  виникає потреба в таких словах? Для підвищення емоційності розмови, зняття психічного навантаження і больового шоку, приниження  співрозмовника, демонстрування агресії або належності до «своїх». Пояснюють також професійною потребою і відсутністю страху.

Характерно, що чоловіків, які вживають міцні слова, удвічі більше, ніж жінок. Більшість із них зізнаються, що могли б позбутися згубної звички. Найкращим методом боротьби з нею назвали самоконтроль і вплив літератури, мистецтва та ЗМІ. 21% опитаних вважає, що законом слід заборонити це явище.

Одразу подумалося: куріння в громадських місцях заборонили — що змінилося? Тож, мабуть, самоконтроль, потреба у підвищенні духовного рівня мають бути визначальними. Звісно, для цього має бути мотивація. У суспільстві, де панує цинізм, ігнорування прав людини, є грунт для проростання бур’яну. Тож потрібне окультурення.

Потрібно контролювати ситуацію

За словами психолога Наталії Вовк, людина контролює себе, коли контролює ситуацію. Нині із цим складно. Люди часто емоційно зриваються. Ось тоді й можна почути що завгодно.

Але  чим пояснити, що юнак, розмовляючи з дівчиною,  вживає ненормативну лексику, а вона спокійно відповідає такою самою? Що це: частина їхньої культури? Радше останнє. Вони звикли так спілкуватися. Це стало нормою життя. На жаль, для  дуже багатьох молодих. Вони у свою чергу народять дітей, і ті переймуть лексику батьків.

Як зазначила  завідуюча кафедрою історії та стилістики української мови  Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Лариса Шевченко, мова — елемент культури. Усе, що людина робить і мислить, відбувається у слові. При цьому ненормативною лексикою суспільство послуговуватися не повинно. Бо в основі її — насильницькі дії щодо  матері. Чи думає про це молодь? Як і про те, що нецензурна лексика — свідчення низької культури, якою послуговуються антисоціальні  елементи для  прикриття своєї діяльності.

На цьому  тлі проблема постає глибше і ширше. Так, людина  має сама визначитись, як їй жити. Але здорове суспільство повинно ставити бар’єри на  шляху проростання бур’яну, висувати орієнтири, на які має рівнятися молодь. Нещодавні соціологічні опитування показали, що  в державі немає сучасника, на якого хотіла б  бути схожою молодь. Є псевдогерої часу, які  прищеплюють молоді любов до гарячих слів. Мабуть, у цьому трагедія. І чи не в цьому причина, що за 20 років у країні не прийняли гуманітарної програми.

Хто виховує молодь?  Вулиця. «Авторитети». Закордонні мультики і бойовики. Держава самоусунулася від  ствердження морального кодексу людини. Пиятика і лайки  багатьом замінили всі цінності. Тому проблема вживання тієї чи тієї лексики — не філологічна. Йдеться про те, якою буде держава завтра. Якщо й далі опускатимемось до жаргону антисоціальних елементів (а мова відображає не лише мислення, а й дії людини), то зло пануватиме над добром. Як зробити, щоб людина прагнула бути кращою? Без зусиль держави самотужки із цим завданням не впоратися.

Переглядів: 238