Сьогодні день пам’яті відомого українського громадсько-політичного і державного діяча ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Народився Володимир Винниченко в с. Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). В школі хлопець привернув до себе увагу вчителів своїми неабиякими здібностями. Ця обставина примусила батьків подбати про продовження освіти своєї дитини. Незважаючи на скрутне матеріальне становище родини, по закінченні початкової школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії. Після її закінчення В. Винниченко вступив до юридичного факультету Університету Святого Володимира. Навчаючись у вузі юнак брав активну участь в українському національному русі., належав до членів київської громади, став одним із засновників революційної української партії. За свою політичну діяльність В. Винниченко був виключений з університету без права навчання у будь-якому іншому навчальному закладі. Однак ця обставина не вплинула на бажання В. Винниченка продовжити займатися політикою. У 1904 році він вже брав участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії, входив до складу центральних органів партії, редагував друкований орган «Боротьба».

Протягом 1906 – 1914 рр. В .Винниченко, постійно переслідуваний поліцією, був змушений періодично жити в еміграції. Після Лютневої революції 1917 р. він повернувся до Києва. З березня того ж року перебував на посаді заступника голови Української Центральної Ради, а згодом – заступника голови Малої Ради. В червні 1917 р. В.Винниченка призначили головою першого українського уряду – Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов’язків генерального секретаря внутрішніх справ. Він був автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі 4-х Універсалів Центральної Ради.

На початку 1918 р. під тиском міжпартійних розбіжностей В. Винниченко подав у відставку з посади Голови Ради народних міністрів УНР та відійшов від державної діяльності. Переворот під керівництвом П. Скоропадського Винниченко засудив. Саме тому згодом став головою Українського національного союзу. 14 листопада 1918 р. В. Винниченко очолив Директорію УНР й перебував на цій посаді до лютого 1919 р. Потім вийшов з її складу та виїхав за кордон.

На початку 1920 р. В.Винниченко почав контактувати з більшовицьким урядом України, але з часом пересвідчився у неможливості подібної співпраці і знову відбув за межі республіки.

Протягом 1919-1920 рр. В. Винниченко написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір «Відродження нації», де виклав власні погляди на українську революцію. У свої політичних уподобаннях В. Винниченко коливався між українською національною самостійницькою платформою і концепцією української радянської республіки.

Ефективна політика є мистецтвом можливого. Двічі (з весни 1917 р. і майже до його кінця, і з осені 1918 р. та на початку 1919 р.) політичні платформи, основним глашатаєм яких виступав В.Винниченко, знаходили наймогутніший відгук у нації, згуртовували політично активну її частину. Нічого подібного не спостерігалося у будь-яку іншу добу Української революції.

Винниченко-політик ніколи не прагнув власного підвищення, він намагався підпорядкувати своє «Я» суспільним потребам. Саме тому він відкинув пропозицію політичних сил УНР взяти на себе диктаторські повноваження у січні 1919 р. і без будь-яких зволікань залишив посаду голови Директорії в лютому 1919 р., відхилив можливість потрапити на вищі щаблі влади в УРСР у 1920 р., зрікся першості в закордонному українському національному фронті, створеному власними зусиллями. Не змогли затягти його у свої тенета дипломати і спецслужби Антанти, запропонувавши в 1921 р. перебрати від С. Петлюри владу в екзильному проводі УНР. Він відмовив і нацистському керівництву стати на чолі маріонеткового уряду окупованої України.

З кінця 20-х років ХХ ст. В. Винниченко жив у Франції. Під час гітлеровської окупації цієї країни, був ув’язнений до концтабора.

Помер В.Винниченко 6 березня 1951 року. Його прах покоїться на цвинтарі с. Мужен (департамент Приморські Альпи, Франція).

Літературна спадщина Володимира Винниченка становить золотий фонд української літератури.

Переглядів: 66