Сьогодні день пам’яті фатальної жінки української літератури МАРКО ВОВЧОК

Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (24) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в збіднілій дворянській сім’ї. Її пращури походили з Київщини. Виховувалася в приватному пансіонаті в Харкові. Уже в той час виявилася її лігнгвістична обдарованість. У зрілому віці вона вирізнялася великою начитаністю, знанням іноземних мов та літератур.


 На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів. У салоні  її тітки К.П. Мардовіної в Орлі, де збиралися відомі письменники, Марія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, українським етнографом та фольклористом О.В. Марковичем, котрий відбував там заслання за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

 Творчий ентузіазм чоловіка та його друзів став одним зі стимулів фольклористичної й письменницької діяльності Марка Вовчка в 50-х – на початку 60-х років.

 1851-1858 рр. – Марія Олександрівна проживала у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, досконало вивчала життя, культуру, мову українського народу, активно займалася фольклористикою, зокрема записуванням народних пісень, дум, казок, прислів’їв, приказок, фразеологізмів. Деяка частина цих матеріалів пулікувалася за життя письменниці.

 1859 р. – перебуваючи в Петербурзі, Марко Вовчок, уже як автор збірки «Народні оповідання», потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенєв, М. Некрасов, О. Плещеєв, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, котрий ще раніше редагував і видавав її твори.

 1859-1867 рр. – перебувала за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція), там познайомилася з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном, Й. Фрічем, Я. Нерудою. Вона захоплювалася героїчною національно-визвольною боротьбою італійського народу, зокрема загонів Д. Гарібальді. Письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

 Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями петербурзького журналу «Отечественные записки» М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади. Мала зв’язок із робітничим «Товариством друзів».

 1857 р. – виходить збірка перших творів Марка Вовчка «Народні оповідання».

 У перші роки перебування за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини». Цей період особливо прикметний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті та оповідання («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), започатковує жанр соціально-побутової казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Петербург, 1862 р.).

 Пише повісті російською мовою – «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому «Журналі виховання і розваги» П.Ж. Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця пише художні нариси, об’єднані назвами «Листи з Парижа» (львівський журнал «Мета», 1863 р.) та «Отрывки писем из Парижа» («Санкт-Петербургские ведомости», 1864-1866 рр.).

 1867-1878 рр. – найяскравіше виявився талант Марка Вовчка як російського романіста – романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубліковані в «Отечественных записках»), переклала російською мовою багато творів із французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема 14 романів та інші твори Жюля Верна.

 Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучає жінок-перекладачок).

 Становлення творчих принципів, індивідуального стилю письменниці відбувалося великою мірою під впливом розповідних традицій Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя, І. Тургенєва. Особливе значення для формування ідейно-естетичних поглядів письменниці мала творчість Шевченка.

 Оповідання «Козачка», «Горпина», «Одарка», «Ледащиця», «Два сини», повість «Інститутка» й ряд інших творів Марка Вовчка репрезентують у жанрі прози український реалізм на тогочасній стадії його формування й розвитку.

 Творчі принципи Марка Вовчка в 60-х роках розвиваються в напрямі поглиблення психологізації характерів. Форми й засоби психологічного аналізу в прозі Марка Вовчка – це прямі авторські роздуми, самоаналіз героїв; зовнішнє (діалог) і внутрішнє мовлення персонажів (внутрішній монолог як засіб аналізу стану душі). Непрямий спосіб характеристики внутрішнього світу персонажів реалізується через жест, вчинок; застосовується наскрізна психологічна деталь.

 Для романтичних повістей і оповідань письменниці («Кармелюк», «Маруся», «Невільничка») характерні піднесення героя до ідеалу, емоційність і яскравість стилю, введення народнопісенних елементів.

 У творчості Марка Вовчка виявляється нова для української прози післяшевченківського періоду концепція людини, пов’язана з розвитком національної свідомості, самоусвідомлення особистості; підвищується ступінь суспільної визначеності характерів, їхньої протидії несприятливим обставинам.

 В ідейно-естетичних пошуках Марка Вовчка зазнала еволюції письменницька концепція дійсності та принципів її творчого відображення. У ранніх романтичних етнографічно-психологічних оповіданнях письменниця багато в чому виходить із фольклорно-міфологічного світосприйняття  («Чари», «Свекруха») або пов’язує екстатичні вчинки героїв із відгомоном доби козаччини, сповненої суспільних катаклізмів («Максим Гримач», «Данило Гурч»). Превалює у цих творах романтична концепція особистості. Марко Вовчок еволюціонує до реалізму в соціально-побутових («Козачка», «Інститутка», «Ледащиця», «Два сини») і психологічних («Три долі») жанрах.

 Творчість Марка Вовчка істотно стимулювала дальший розвиток української прози. Вона стала імпульсом до появи значного числа оповідань і повістей, з якими виступили насамперед прозаїки-«основ’яни».

 Творчість письменниці посилила й міжнародну роль української літератури. Її проза у 60-70-х роках ХІХ ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Оповідання та повісті Марка Вовчка за її життя, починаючи від 1859 р., з’являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Джерело: http://md-eksperiment.org/etv_page.php?page_id=2534

Переглядів: 75