Пройшов крізь справжнє пекло

Минулоріч на  Тернопільщині відбулася церемонія нагородження лауреатів обласної премії «Людина року». Цей конкурс є  од- ним із  найпопулярніших у   краї і  проводиться вже понад десять років поспіль. Серед лауреатів, які удостоїлися такої високої нагороди – випускник нашої Академії майор Іван Михайлецький, який обіймає посаду військового комісара Заліщицького районного військового комісаріату. Це зараз він військовий комісар. А до цього служив у 80-ій окремій аеромобільній (зараз  – десантно-штурмовій) бригаді та  у числі перших вирушив на  Донбас повертати контроль над українською територією. Ще  до  початку АТО взвод, яким командував Іван, перекинули на  Сумщину, а  згодом на  оборону Луганського аеропорту.

Підрозділ молодого командира на  той час був одним із небагатьох у Збройних Силах України, який був боєготовий та повністю укомплектований військовослужбовцями служби за контрактом. – Коли 12 квітня 2014 року російські диверсанти захопили Слов’янськ, ми за сигналом «тривоги» у  складі роти під командуванням старшого лейтенанта (нині – майора Вадима Сухаревського) вирушили у заданий район. Завдання  – на  БТРах дістатися до місця зустрічі для підсилення загону спецпризначення МВС «Омега», адже вони своєї бронетехніки не  мали. На  світанку 13 квітня зупинилися на узбіччі дороги біля села Семенівка, поблизу Слов’янська. Сюди ж прибуло керівництво СБУ, спецпідрозділ «Альфа» та  командування бригади. Вони узгодили подальший маршрут руху нашого підрозділу, – розповідає майор Іван Михайлецький.

Це  був період, коли війни ще не було і про АТО ніхто не оголошував. Обговорен- ня подальших дій десантників відбувалося на  узбіччі автомагістралі. Раптом легкова автівка, яка рухалась трасою, зупинилася, з  неї вистрибнули озброєні люди і  одразу  ж відкрили вогонь по  співробітниках СБУ. Одночасно з  лісопосадки противник також відкрив вогонь. Загинув один офіцер «Альфи» та ще декілька отримали важкі поранення. Вогневий контакт був миттєвим та на короткій дистанції.

Диверсанти діяли зухвало, ніби знали, що їм не дадуть відсіч. З  боку «зеленки» противник розпочав атаку –група до двох десятків осіб почала гра- мотно, перебіжками по двоє, пересуватися. Якщо  б вони ще  ближче підійшли, то  могли  б завдати значних втрат, у  тому числі й десантникам. – У нас був наказ: вогонь не відкривати, однак, коли на  твоїх очах розстрілюють побратимів – діяти слід рішуче.

Командир роти старший лейтенант Вадим Сухаревський усю відповідальність взяв на себе. Він сів у БТР на місце стрільця і дав команду підлеглим висуватись вперед, а сам  відкрив вогонь на  ураження по  противнику,  – пригадує Іван Михайлецький. –  Після перших автоматних черг ворог почав відступати, забираючи з собою поранених. Їхній вогонь був повністю придушений. БТР Івана Михайлецького евакуював поранених «альфівців» до  медзакладу, де  їм  надали кваліфіковану допомогу.

Це був перший бій, коли українські військові відбили атаку російської диверсійної групи. Того  ж дня у  Києві відбулося засідання Ради національної безпеки і  оборони України, під час якого було прийнято рішення «Про невідкладні заходи щодо по- долання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Так розпочалася Антитерористична операція на  території Луганської та  Донецької областей.

У  подальшому впродовж двох місяців взвод Івана Михайлецько- го неодноразово під прикриттям бронетехніки брав участь у  штурмі та утриманні блок-постів на підступах до Слов’янська. –  У  середині червня 2014 року мій взвод військово-транспортним літаком Іл-76МД перекинули з-під Слов’янська назад у  Луганський аеропорт, Значно погіршилася ситуація.

Збройне протистояння загострилося за  встановлення контролю над летовищем ЛАПу, яке на той час мало стратегічне значення. Ми  прилетіли першим бортом, а  другий, з  десантниками 25-ї бригади, ворог підступно збив над аеропортом під час приземлення. Тоді за- гинуло 49 українських воїнів. І це був серйозний удар. Після цього жоден літак там не приземлявся. Доводилося економити їжу, воду та боєприпаси, – згадує нині Іван.

Ситуація погіршувалася з  кожним днем. На початку перебування в  аеропорту обстріли були відносно незначними, однак згодом противник почав інтенсивно вести вогонь по оборонцях ЛАПу. Ворог застосовував важку артилерію – «Гради», «Смерчі», «Тюльпани», «Піони». Під час одного з боїв Іван був поранений. Це сталося у середині липня на висоті поблизу аеропорту, на підступах до населених пунктів Хрящувате та  Новосвітлівка, де  взводний і  його особовий склад утримували позиції . Осколком від танкового снаряда Івану посікло ноги, проте він продовжував командувати своїми підлеглими упродовж усього бою. У  цей час оборонці ЛАПу уже фактично опинилися в  облозі.

У  вищому штабі було прийнято рішення про розблокування аеропорту. Про- рив здійснювали підрозділи під командуванням комбрига 80-ї окремої аеромобільної бригади полковника Андрія Ковальчука (нині  – генерал- майор, Герой України). Ефективна тактика дала свої результати: була звільнена Георгіївка, перерізана стратегічно важлива траса Луганськ  – Красний Луч та  створено коридор безпеки, який використовувався для блокування Луганська. Серед бойовиків почала- ся паніка. У  другій половині серпня Кремль організував контрнаступ по усіх напрямках поблизу Луганська. 31  серпня у  Луганському аеропорту було справжнє пекло. На штурм пішли псковські десантники та дагестанські мотострільці. Вперше росіяни застосували свої найновіші танки «Т-90».

Вогнем їх підтримували «Піони» та «Тюльпани». До кінця дня в аеропорту вже не було що захищати: усі будівлі та злітну смугу було вщент зруйновано. За таких умов десантники отримали наказ на організований відступ. Коли вони відходили з  аеропорту, Іван Михайлецький помітив неподалік групу українських обеззброєних військовослужбовців, яких вели під конвоєм росіяни. Офіцер зрозумів, що наші потрапили в полон. Довго не роздумуючи, він випустив декілька коротких черг у бік ворога... Усі бранці разом із десантниками, цілі і неушкоджені, відійшли у безпечне місце.

Невдовзі відбулась ротація підрозділів, і офіцер повернувся до пункту постійної дислокації військової частини. Лише тут він дізнався, що Указом Президента України від 19 липня «...за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі» його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Вже у Львові, під час обстеження у військовому медичному закладі, лікарі повідомили Івану, що  за  станом здоров’я (через поранення) він більше не придатний до служби в аеромобільних військах, однак може продовжувати службу у Збройних Силах України. Так розпочалася нова сторінка військового життя майора Івана Михайлецького – тепер у військовому комісаріаті.

Переглядів: 849