Пам’ять члену ОУН Теодору Перуну

Теодор Перун народився 21 січня 1908 року у селі Чернилява Яворівського району Львівської області в сім’ї Степана та Пелагії. Навчався в Чернилявській школі та Яворівській гімназії. Під час навчання в гімназії вступив до Пласту, 17 куреня ім. Михайла Драгоманова. Керівником куреня був полковник січових стрільців Іван Чмола.

За патріотичну діяльність проти Польщі був виключений із 8 класу (останнього) Яворівської гімназії. Згодом навчався у технічній школі-ліцеї у Львові, де здобув професію радіотехніка. Служив у польській армії.

Членом ОУН Теодор Перун став в час її заснування у 1929 році. Перед тим був членом Української військової організації (УВО). Разом з Василем Говдою (родом з Черниляви, проживав на території села «Завода») та Семеном Мендою, Остапом Линдою та Володимиром Грабовським (жителі м.Яворова) належав до першої п’ятірки членів ОУН у Яворівському повіті.

Польська поліція у 1929, 1932, 1933 та в серпні 1939 року неодноразово заарештовувала Теодора Перуна за націоналістичну діяльність. З 1934 р. по жовтень 1935 року сидів у польському концентраційному таборі в Березі Картузькій

Восени 1938 року брав активну участь в мітингу у Львові біля угорського консульства на захист Карпатської України. У боротьбі з польською поліцією Теодор Перун очолив одну з ударних груп націоналістів, яка біля університету прорвала поліційний кордон. Маючи ріст 2 метри 6 сантиметрів, він розкидав поліцаїв як снопи. На нього і його друзів нападали кількадесят поліцаїв. Сорочка обдерта, лице залите кров’ю, але він не падає і не здається поліції. Лише важкоозброєний загін поліційної школи зумів приборкати демонстрантів на чолі з Теодором Перуном. Заарештовані українці кричали: „Закарпаття не дамо! Закарпаття не дамо!” В окупованій німцями Польщі в 1940-1941 роках працював на військовому заводі у місті Скаржиско-Каменному.

В кінці 1941 року повернувся в Черниляву. Працював у військовій реферантурі УПА повітового прориву Яворівщини, був активним підпільником надрайонного проводу, став одним з організаторів куреня УПА „Переяслави”. У 1944 році Теодор Перун був призначений військовим референтом окружного проводу ОУН.

21 лютого 1945 року Теодор Перун (псевдонім „Орел”, „Грім”) брав участь у визволенні Івана Германовича, якого захопили НКВД (енкаведисти) у хаті Івана Гілевича та тримали у сільській раді. Члени Чернилявського підпілля близько півночі 21 лютого 1945 року оточили будинок Івана Лисака, де знаходилася сільрада. Бій між НКВД (енкаведистами) і повстанцями розпочався о першій годині ночі 22 лютого. Під час бою було вбито 2 НКВД (енкаведистів) та 2 „ястребків” (прислужники НКВД), а Теодор Перун був смертельно поранений осколками гранати, які розірвали йому верхню частину ніг. На носилках бойові побратими понесли його до місцевого священика Теодозія Гриника. Його дочка Надія, медик за освітою, надала першу медичну допомогу та старалася зупинити кровотечу. Пораненого Теодора на руках понесли в Кінець (територія в с.Чернилява). Тут в господарстві Степана Турка взяли коня, поклали Т.Перуна на віз, і Григорій Турко разом з побратимами повезли пораненого через долину Луг, мимо каплички на „обшарку” до Заводи (територія в с.Чернилява). З хати Василя Галушки забрали його рідного сина Михайла та попрямували з окровавленим Т. Перуном до штабної криївки Чернилявського підпілля, яка знаходилася над яром біля присілку Батоги. Тут у криївці повстанці залишили Т.Перуна разом з Григорієм Турком та Михайлом Галушкою, а самі (15 осіб) подалися до села Велика Вишенька (сьогодні територія полігону).

Вранці 22 лютого село Чернилява було оточене військами НКВД і прикордонниками із застав Нагачева, Свидниці, Краківця, Салашів, Малнова, Мостиськ та міліції з Краківця, Яворова і Немирова. Собаки по кривавому сліду знайшли криївку під присілком Батоги, в якій знаходилися Т. Перун, Г.Турко та М. Галушка. Відкривши вхід до криївки НКВД кричали: „Бандерівці здавайтеся”. Ніхто в криївці і не думав здаватися. Тоді карателі принесли з хутора Батоги снопи, підпалювали їх і кидали в отвір криївки. Відчувши таку небезпеку, відважні повстанці себе постріляли, щоб не здатися ворогові живими.

Наступного дня НКВД заставили Марію Муху в супроводі трьох вершників доставити тіла мертвих на заставу в село Нагачів, а через дві доби тіла Теодора Перуна, Григорія Турко та Михайла Галушки були вивезені у Дрогомишлянський ліс і там закопані у невідомому місці.

Переглядів: 91