«ДОРОГА ЖИТТЯ» В АЕРОПОРТ

Узимку 2015 року увесь світ облетіла звістка про славнозвісних «кіборгів», які понад 200 днів утримували Донецький аеропорт. Про них знімали фільми, писали вірші, складали пісні. Проте, поза увагою багатьох журналістів та сценаристів залишилися герої, котрі ціною власних життів відстоювали Луганський аеропорт. Бійці 80-ої окремої десантно-штурмової бригади боронили цей стратегічний об'єкт упродовж 135 днів. Російські війська та загони сепаратистів захопили руїни аеропорту у вересні 2014 року, втративши тисячі своїх бійців. Останні 50 днів у цій гарячій точці та на її околицях воював начальник бойового управління 80-ої окремої десантно-штурмової бригади майор Василь Дзяма.

До Луганського аеропорту майор Василь Дзяма прибув загартований бойовим досвідом. Ще 2005 року офіцер упродовж дев’яти місяців перебував у миротворчій місії в Іраку, де передавав свої навички поліцейським, прикордонникам та військовим, здійснював патрулювання кордону з Іраном. Невдовзі по тому, як в Україні розпочалася Антитерористична операція, військовослужбовець та його побратими з 80-ої окремої десантно-штурмової бригади звільняли від сепаратистів місто Слов’янськ та населені пункти, розташовані за околицями міста. У ніч із 4 на 5 липня ватажку місцевих бойовиків «Стрільцю» та його спільникам вдалося безперешкодно залишити місто, прикриваючись цивільними людьми. Аби колону не обстрілювали, вони розмістили між своїми бойовими машинами автомобілі з мирними жителями. Ось так і втекли у Горлівку. Вступивши до Слов’янська, наші захисники вивісили на будівлі міської ради національний прапор України.

Уже 11 липня десантники виїхали на підкріплення до своїх побратимів, які перебували у Луганському аеропорту. На той час сепаратисти захопили управління СБУ в Луганську та збили військовий літак, на борту якого перебувало 50 бійців 25-ої повітрянодесантної бригади. У ніч із 12 на 13 липня колона із бійцями 80-ої окремої десантно-штурмової бригади проклала «дорогу життя» та прорвалася в аеропорт, який уже оточили вороги. Десантники пере- хитрили сепаратистів, об’ їхавши Луганськ із західного боку. Бійцям довелося подолати 85 кілометрів. Проте, і на цьому шляху їх наздогнали снаряди із «градів» бойовиків. Внаслідок обстрілів загинуло четверо солдатів.

Слідом прорвалися ще дві колони десантників. Тоді було поранено командира десантно-штурмової бригади полковника Андрія Ковальчука. Внаслідок вибуху снаряда йому розтрощило плече. Проте, він відмовився від евакуації. Попри поранення, він до останнього дня перебував разом зі своїми солдатами.

Закріпившись у Луганському аеропорту та завдяки добре продуманим діям командира, десантники разом із бійцями батальйону «Айдар» та 1-го батальйону 24-ої бригади зуміли захопити трасу від селища Хрящувате до смт Новоанновка. Відтак вони почали зачищати Георгіївку, Лутугине, Хрящувате, Новосвітлівку, Новоанновку. Буквально до 13-14 серпня вони розширили свою площу поблизу аеропорту у три-чотири рази і взяли під контроль близько 25 кілометрів траси Ростов-на-Дону – Луганськ. Якби російські війська не зайшли в Україну, вся Луганська область була б під контролем українських солдатів.
Від 24 серпня десантники залишалися з одним тільки виходом для відступу. 3 півночі по них гатили сепаратисти, а зі сходу та півдня обстрілювали російські підрозділи. За п’ять днів росіяни були вже надзвичайно близько. Десантники отримали наказ відійти з довколишніх сіл в аеропорт.
– 30 серпня я знову дивом не за- гинув, – пригадує Василь. – Того дня виконував обов’язки чергового. Мені подавали інформацію з блокпостів, яку ми опрацьовували, а відтак віддавали накази на ведення вогню… Увечері, дуже втомлений, я спустився у підвал термінала, мене зустрів заступник по роботі з особовим складом і попросив піти та підбадьорити солдатів. Як тільки я вийшов до них, у моє ліжко влучив снаряд. А офіцеру, який практично врятував мені життя, осколками відірвало половину стопи…
Упродовж чотирьох останніх днів серпня під час штурму аеропорту з боку росіян загинуло щонайменше тисячу солдатів. За 50 днів перебування Василя Дзями разом із побратимами на об’єкті та його околицях, в аеропорту полягло 13 бійців 80-ої окремої десантно-штурмової бригади.
А утримували ми Луганський аеропорт до31 серпня. Зранку розпочався сильний артобстріл.

… Коли стемніло, ворог відступив, втративши багато живої сили. Проте, продовжував обстрілювати з артилерії. Тієї ночі десантники за наказом командира зібралися відходити з аеропорту. У них уже залишилося мало техніки, не було чим оборонятися і не було що обороняти. У ці дні луганський термінал зрівняли із землею.

Під покровом ночі солдати під командуванням Андрія Ковальчука почали виходити з аеропорту малими групами. Коли Василь Дзяма сів поруч з іншими солдатами у «Камаз», принесли важкопораненого. Офіцер звільнив для нього своє місце і разом з десятьма бійцями під обстрілами почав пробиватися пішки до своїх. Подолавши понад двадцять кілометрів, вони таки дісталися Лутугіного.
Василь Дзяма повернувся додому 14 вересня. Тут його чекали дружина Люба та сини Іван і Вадим. Майже до кінця 2014 року він перебував у госпіталі. Лікувався від контузії. А згодом організував благодійний фонд, який допомагає як тим, хто отримав поранення на війні, так і сім’ям загиблих.

Переглядів: 248