Сьогодні виповнюється 90 років з дня народження вихідця з Яворівщини Петра Кіндратовича

Петро Дмитрович Кіндратович народився 10 червня 1928 р. в с. Бунів Яворівського району Львівської області в сім’ї заможних селян Дмитра й Анни Кіндратовичів. Петро Дмитрович змалку тягнувся до знань, залюбки ходив до школи, добре малював.

У 1942–1943 рр. навчався в Яворівській торговій школі, в 1944–1946 рр. — у Яворівській СШ № 1. Мужніючи в непрості часи, Петро Кіндратович не міг лишатися аполітичним, спокійно ставитися до несправедливості, обшуків і реквізицій, насадження чужої моралі. Деякий час був зв’язковим УПА між Яворовом, Буновом і Макарами. Разом із друзями встановив хрест на могилі замордованого НКВС лікаря та письменника Юрія Липи. В лютому 1946 р. пережив арешт.

Закінчивши школу, Петро Дмитрович вступив до будівельного технікуму у Львові, а в 1947 р. став студентом одразу двох вишів — педагогічного та політехнічного, між якими, зрештою, обрав Львівську політехніку. Був зразковим студентом. Грав на бандурі в інститутській капелі, де- який час очолював ансамбль.

У 1952 р.. на відмінно закінчивши ЛПІ та отримавши кваліфікацію інженера шляхів сполучення, П. Д. Кіндратович за розподілом був направлений на о. Сахалін, де працював старшим десятником, згодом — виконробом на будівництві залізниці. Умови роботи були непрості не тільки фізично, але й морально, адже працювати доводилося переважно з ув'язненими. З тих часів Петро Дмитрович виніс повагу до політичних в’язнів, яким намагався допомагати все життя — влаштувати на роботу, дати пораду.

У 1953 р. був переведений інженером до Управління будівництва № 10 у м. Столбці (Білорусь), яке будувало автодорогу Мінськ — Барановичі — Брест. У 1955 р. Управління було передислоковане на  Чернігівщину,  до м. Ніжина, для будівництва автошляху Лемеші — Тросна.

В 1956 р. Д. Кіндратович перевівся до омріяного Львова на роботу в дорожньо-будівельному районі № 5 УШОСДОРу УРСР, де працював на посаді старшого інженера. В 1959–1961 рр. був начальником планово-виробничої частини дорожньо-будівельного району № 3 Управління будівництва № 10 Головдорбуду у м. Львові, в 1961–1965 рр. — начальником планово-виробничого відділу Упрдору-3 УШОСДОРу Мінавтошосдору УРСР.З 1965 р.— головний інженер Упрдору-3, у 1968–1974 рр. — тресту «Західшляхбуд». У 1974–1979 рр. Петро Дмитрович пробував свої сили на викладацькій ниві, працюючи у Львівському автодорожньому технікумі.

З 1979 до 1991 р. обіймав посаду заступника начальника з економічних питань Облавтодору. Петро Кіндратович не уявляв життя без улюбленої роботи; після виходу на пенсію у 1991 аж до самої смерті в 1996 р. він працював економістом у колективному виробничому підприємстві «Автодорожник».

Висококласний спеціаліст, принциповий, вимогливий, мудрий і невтомний керівник Петро Дмитрович Кіндратович присвятив дорожній галузі України все життя, будуючи дороги, мости, житлові  будинки  по  всій Західній Україні. Доки він був головним інженером, трест «Західшляхбуд» мав найкращі показники в Україні. Чорнобильську трагедію 1986 р. сприйняв як особисте горе, будував житло для переселенців у с. Дружня Київської області, доводилося їздити й до 30-кілометрової зони.

Ніколи не втрачав Петро Кіндратович і зв’язків із рідним університетом: був головою ДЕКу, керував диплом- ними роботами.

Займався і громадською діяльністю: був членом Товариства ім. О. Маковея, «Просвіти», членом правління обласного товариства «Меморіал» і головою бунівського осередку. Досліджував життя та творчість, а також був ініціатором низки заходів із відзначення пам’яті Й. Лозинського, О. Маковея, П. Беринди, С. Яворського, Ю. Липи, Л. Мартиновича, А. Добрянського. Темою розві- док П. Д. Кіндратовича була також діяльність ОУН-УПА. Часто друкувався в періодиці. У 2003 р. зусиллями родини та друзів вийшло друком історичне дослідження Петра Дмитровича «Історія села Бунова у легендах та спогадах». Був відзначений численними подяками, Почесними грамотами профільного міністерства, нагрудними знаками «Переможець соцзмагання», медаллю Президії ВР СРСР «Ветеран праці» тощо.

У 1953 р. Петро Кіндратович одружився із Юлією Стецько, яка була його натхненником і однодумцем усе життя. У подружжя народилися дві доньки — Наталія та Ольга, які подарували батькам чудових онуків: Ольга — Андрія, Наталія — Максима.

Серце Петра Дмитровича Кіндратовича перестало битися 4 листопада 1996 р. Він відійшов, залишивши по собі багато незавершених справ і задумів, які не встиг утілити в життя. Нині над його архівом працюють доньки  та онуки.

Переглядів: 266