120 років з дня єпископської хіротонії Андрея Шептицького

120 років тому:

17 вересня 1899 – в неділю у Львові в соборі св. Юра відбулась єпископська хіротонія Андрея Шептицького, а вже за тиждень 24.09 – його інтронізація на
Станіславівську катедру. Єпископський уряд владики Андрея у Станіславові тривав 14 місяців. За цей час він ініціював оздоблення кафедрального храму фресками.

Візантійського стилю (художник Юліан Макаревич), родинним коштом за 10 тисяч злотих ринських купив у Станіславові земельну ділянку для побудови семінарійної церкви та подбав про виділення урядом 140 тисяч золотих ринських для побудови самої духовної семінарії, відвідав багато парохій, написав 6 пастирських послань, в тому числі послання до гуцулів їхнім діалектом, чого ще не робив жоден інший єпископ.

Полишаючи Станіславівську катедру Кир Андрей подарував місту музейну збірку картин, ікон, стародруків (доля по війні не відома), Капітулі бібліотеку на 4 тисячі томів включно з раритетними виданнями, а пізніше призначив фонд на утримання бібліотеки та закупівлю нових книг у розмірі 1200 крон на рік.

Символічно, що в часі отримання єпископської влади Андреєм, 18.09 помер великий захисник українства, натхненних повернень шляхти з латинського до східного обряду Володимир Дідушицький, ніби передаючи в молоді дужі руки велику ідею відродження української провідної верстви.

Номінація
о. Андрея на Станіславівського єпископа імператором Францом Йосифом І відбулась 2 лютого 1989, коли той перебував у Кристинопільсому монастирі ЧСВВ.
В пориві перших монаших почуттів він відмовився від цієї номінації, проте змушений був чинитись волі Папи Лева ХІІІ. Про це згадує владика Андрей у першому пастирському листі та про це ж засвідчила мати Софія.

Декілька років перед єпископською хіротонією Софія Шептицька згадувала, що перед народженням Романа (Андрея) батько якось промовив, що хотів би, щоби один із синів став уніатським єпископом і реформував би руське духівництво. Натомість сама Софія на це відповіла, що заборонила б не знаючи, чи він готовий бути монахом, чи не керуватиме ним бажання одержати високий сан. Дивним чином збулись слова обидвох батьків Роман (Андрей) став єпископом і став монахом, який обійняв високий стан з мотивів людських амбіцій, але з переконання служіння Богові і людям.

80 років тому:

17 вересня 1939 – виконуючи союзницькі зобов’язання, згідно з секретним додаткового протоколу пакту Молотова-Ребінтропа, через 16 днів після нападу Німеччини на Польщу, війська СРСР без оголошення війни зі Сходу напали на Польщу та розпочали окупацію західноукраїнських і західно-білоруських земель. Проти уже знекровленої на німецькому фронті Польщі Радянський Союз кинув 466,5 тисяч солдатів, 3700 танків, 380 броньовиків, 1200 винищувачів, 600 бомбардувальників та 200 інших літаків. Після завершення спільної радянсько-німецької операції 6 жовтня Друга Польська Республіка перестала існувати.

Розпочався період масових репресій та депортацій населення, яке вперше стикнулось з радянською владою.

30 років тому: 17 вересня 1989 – у Львові після недільної Літургії, яку
відслужили на площі біля обкому компартії (вул. Винниченка та Підвальна) 38
священиків невизнаної владою катакомбної Церкви, відбулась масова маніфестація до собору св. Юра за легалізацію УГКЦ. За різними підрахунками в поході взяло участь від 200 до 300 тисяч галичан. Коментатори радіо «Свобода» влучно зазначили, що «такі події змінюють політичний клімат в Україні» та, що «питання легалізації УГКЦ вирішено фактично, залишилось його оформити тільки юридично». Того ж вечора, у 50-річчя традиційного радянського свята «Возз'єднання Західної України з СРСР» (т.зв. «Золотий вересень») тисячі людей на вулицях й у вікнах
домівок запалили жалобні свічки на вшанування пам’яті загиблих від
комуністичних репресій. «Масштабність акції за її впливом на суспільні процеси була такою потужною, що у Львові лише за жовтень з компартії вийшла 31 тисяча членів, а Щербицький зрікся влади», – писав один з її організаторів Іван Гель.

У цей день довкола Львова стягнено війська і танки. І тільки рішуча позиція
тодішнього мера Богдана Котика та рішення депутатів міської ради не допустили їх введення до міста. Подібні маніфестації відбулись 1 жовтня в Івано-Франківську, 14 жовтня – в Тернополі, 26 жовтня – повторно у Львові, перед зустріччю в Римі Папи Івана Павла ІІ та Михайла Горбачова.

Переглядів: 0